Центр Командної Взаємодії «Еко Тур»

спільно з КНУ ім. Тараса Шевченка презентує

Туристські маршрути міста Києва

Автор магістр географії рекреації та туризму

Козуб Аліса

Т

Територія стежки є унікальним поєднанням майже недоторканої природи та осередками розвитку християнства в Україні. Вона дає змогу ознайомитись з основами християнської релігії, насолоджуючись пейзажами заповідної території. Стежка покликана сформувати в учнях повагу не тільки до природи, а й до історії та культури власного народу. Оскільки стежка носить досить серйозне інформаційне навантаження, доцільно використовувати її для дітей старших класів. Безперечно вона буде цікавою та корисною в рамках самопізнання для людей будь-якого віку. Варто зазначити, що маршрут включає кілька переходів, які вимагають досить великої фізичної витривалості. Проте людині, яка дійсно прагне відчути на собі цілющі властивості святої води, все ж таки варто подолати слабкості свого тіла та зануритись в прохолодну воду Голосіївської купелі.

С

Стежка знаходиться в межах Голосіївського лісу, об’єднуючи між собою два духовні осередки Києва – Голосіївську та Китаївську пустині. Загальна довжина стежки 14 800 метрів, включає 10 оглядових точок, час проходження яких орієнтовно 6 годин. Тому доцільно організувати наприкінці маршруту невеличкий пікнік на природі.

Початок Точка 1 (зупинка “ Монастир ”) Напочатку доцільно розповісти про енергетичний, духовний потенціал Києва, який добре видно з карт та супутникових знімків. Це так званий “ лик ” Києва.

Я

Якщо придивитися - лінія чола - тобто те місце, чим зазвичай людина думає, - утворена схилом Дніпра в районі Печерська. І дійсно, там розташований царський Маріїнський палац, будівлі парламенту, уряду та апарату президента. Цікаво, що в центрі «чола», там, де традиційно малюють «третє око», розташована Києво-Печерська Лавра. Ще дві святині Києва - Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори - знаходяться прямо в "очниці". Розріз "очі" утворений Хрещатиком. Вузькі подільські вулички - це "ніс" Києва. "Підборіддя" виліплене заплавою давньої київської річки Сирець, "потилицю" - заплавою річки Віта. "Вухо" Києва - не що інше, як Совське урочище, "скроня" - Совські озера. Що стосується Голосіївського лісу, то він розташований в «тім’яній» зоні лику, місці, через яке відбувається найтісніший контакт з Богом. Звичайно, відноситися до цього можна дещо скептично, проте і повністю ігнорувати не варто. Лик Києва дає чимало інформації для роздумів про винятковість долі Києва. У світі править випадок, але ніщо не буває випадковим. І над призначенням нашого міста для України безперечно треба задуматись.

Т

Точка 2 (Свято-Покровський чоловічий монастир) У 1631 році на заліснених південних околицях Києва, що належали Києво-Печерській Лаврі, неподалік від Китаївської пустині, з’явився новий скит за ініціативи молодого архімандрита Петра Могили. Мальовнича та затишна місцевість, що була обрана для нового скиту, мала назву Голосіїв, або Голосієво. Справжній, масштабний розвиток монастиря розпочав Митрополит Київський Євгеній У 1831 році він здійснив перебудову головної церкви монастиря, поставивши її на кам’яний фундамент, та дав їй назву Іоанна Сочавського.

У

У часи Радянського Союзу на території скиту діяли агробаза, початкова школа, піонерський табір, туристична база, але у 70-ті роки ХХст. ділянка прийшла у занедбання. Знову відкрито Голосіївський скит Києво-Печерської Лаври у 1993 році. А 1996 року скит отримав благословення Митрополита Київського та всієї України Володимира на відкриття самостійного Свято-Покровського чоловічого монастиря. Сучасний архітектурний ансамбль Голосіївського монастиря багато в чому повторює його ж ансамбль початку 20 ст. Будівлі обителі оточує кам’яна огорожа з двома вхідними брамами. Навпроти основних воріт стоїть храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». В 2004 році храм був освячений. Того ж року почали мироточити одразу дві ікони – «Життєподательниця» та «Спорительниця хлібів», остання з яких мироточить й досі. Трохи осторонь, перед головним входом, збудована каплиця Матушки Аліпії з її мощами.

Т

Точка 3 (Джерело Олексія Голосієвського) Невеличке джерело цілющої води знаходиться в кількох кроках від озера Спортивне, яке входить до каскаду Голосіївських або Дідорівських озер. Назване на честь преподобного Олексія Голосіївського. Вважається, що вода з цього джерела володіє даром зцілення зору, тому більшість прихожан не просто п’ють, а й активно вмиваються цією водою. Проте за переказами, сам Олексій запевняв, що спочатку необхідно зцілити свою душу, а вже потім піклуватися про фізичне тіло. Щоб дістатись наступної точки маршруту ми оминаємо озера Гниле та Мітькине. Куди б ми не глянули перед нами відкриваються просто неймовірні пейзажі.

Т

Точка 4. Купіль «Сльози Божої Матері» Таку назву джерело отримало із-за солонуватого присмаку води. Вода в нім трохи солонувата, адже згідно з легендою Божа Мати впустила сюди свою сльозу, чому вода і набула такого смаку. Взагалі, купіль – це невелика (3х4 метри) яма. Борти її оброблені деревом, з одного боку зроблено зручні сходи. А всередині – чудодійна вода, температура якої влітку не перевищує +8?С, а взимку не опускається нижче +4?С.

Купіль «Сльози Божої Матері»

П

Перехід до наступного пункту маршруту є найбільшим як за довжиною, так і за часом проходження. Саме на цьому переході знаходиться найважча ділянка маршруту – три затяжні підйоми по 100-150 метрів. Проте, зазвичай після омивання в купелі людина відчуває неймовірний приплив сил та енергії, тому цей перехід видасться легким навіть людям похилого віку. Оминаючи озеро Мітькіне, ми востаннє можемо помилуватися Свято-Покровським монастирем перед зануренням до осіннього лісу. Ми потрапляємо у надзвичайно гарний дубово-грабовий ліс, який восени утворює пухку підстилку, тому при підйомі та на спуску необхідно бути обережним. Здолавши кілька небезпечних спусків та підйомів, наше терпіння винагороджується і ми нарешті зустрічаємо перших тваринок, хоча і свійських. Далі стежка минає фруктовий сад та невеличкий цвинтар. Проте, це зовсім не викликає негативних емоцій. Ця місцевість створює тиху, спокійну атмосферу навколо себе.

Свята Купіль Спасо-Преображенської парафії

Т

Точка 5. Свята Купіль Спасо-Преображенської парафії У 1901 році була збудована система водопостачання для Спасо-Преображенської пустині. Свята Купіль слугувала резервуаром для перекачки води на територію скиту. У 1930-х роках пустинь разом з усіма будівлями була зруйнована, а на місці купелі утворилось болото. Реставрували її лише у 2004 році. Ємність св. Купелі майже 60 000 л, при глибині 2,35 м. Вона значно більша за купіль «Сльози Божої Матері» - приблизно 10х10 метрів. Постійна температура води в ній 7?С. Вода в цій купелі також характеризується лікувальними властивостями, сюди масово приходять люди з проблемами опорно-рухового апарату, серцево-судинною недостатністю, та просто в профілактичних цілях. Окрім цього, поблизу купелі виявлено білу глину, яка має цілющі властивості проти захворювань шкіри. Надалі буде дуже важко заблукати, адже рухатися нам доведеться постійно вздовж струмка. Цей відрізок маршруту місцеві мешканці називають «Загубленим світом». І дійсно, в цю частину лісу заходять лише найвитриваліші. Тут майже не відчувається людського впливу на природу, ліс розвивається за власним сценарієм. Лісники не прибирають навіть бурелом і через це перед нами постають просто неперевершені пейзажі. Здається, що ми опинились на полотнах Шишкіна «Ранок в сосновому лісі» та Васнецова «Альонушка». Рухаючись далі на схід ми потрапляємо до каскаду китаївських ставків. Це більш освоєна ділянка лісу, місце щотижневого відпочинку багатьох киян.

Т

Точка 6. Оглядова точка з видом на Свято-Троїцький монастир Обійшовши ставки, ми потрапляємо на оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий вид на Свято-Троїцький монастир. Перші ченці-поселенці з Києво-Печерської Лаври, з'явилися на території Китай-гори в 16-17 століттях. У самій горі було засновано печерний монастир, а 1716 року тут збудували церкву Преподобного Сергія Радонежського. У 1767 році на його місці звели новий кам'яний Свято-Троїцький храм із бічними вівтарями Преподобного Сергія Радонежського та Святого Дмитра Ростовського. Сучасна церква представляє собою п'ятиглавий храм, виконаний у стилі українського бароко. У 18 столітті у Китаївській пустині оселилася Преподобна Досифея. У 15 років втікши з дому, вона під виглядом чоловіка-ченця жила та працювала у Троїцько-Сергієвій Лаврі. Не бажаючи бути упізнаною родичами, вона переселилася до Китаївської пустині, викопавши там для себе печеру. Коли у 1744 році до неї приїхала імператриця Єлизавета Петрівна, блаженна була пострижена у рясофор із ім'ям Досифей (таємницю про те, що вона була жінкою, так ніхто й не знав). Тільки після смерті подвижниці, а поховали її на території Китаївської пустині, сестра, побачивши портрет, відразу ж упізнала утікачку. До печерного комплексу ми підіймаємось звивистими дерев’яними східцями, якими ходила ще імператриця Єлизавета ІІ.

Т

Точка 7. Китаївські печери • Першим Китаївські печери виявив послушник монастиря Іван Таранов у 1858 році. • Він вважав, що підземні ходи було прорито в глибокій старовині і вони були підземним містом часів Київської Русі. • Служили вони для різних цілей: для усамітнення відлюдників, для захисту від ворогів, для зв'язку з іншими монастирями і, звісно ж, для зберігання продуктових припасів. Тут варто купити свічки і запастися сірниками. Усередині функціонує крихітна молитовня, де можна ці свічки поставити. До того ж, з вогнем краще пересуватися темними коридорчиками. І ще один нюанс: у деяких місцях печери зберегли свій первозданний вигляд: глина, пісок. Це - одна з причин, чому для візиту до печер слід одягатися відповідним чином. До речі, від печерного комплексу відкривається чудовий вид на Свято-Троїцький монастир. Спускаємось тим же маршрутом і вздовж озер рухаємось у напрямку до монастиря

Т

Точка 8. Свято-Троїцький храм Свято-Троїцький храм – пам’ятка архітектури 1767 р. У створенні церкви брав участь архітектор Степан Ковнір. Зведення храму було завершено в 1767 році блюстителем Дальніх печер Києво-Печерської Лаври іеросхимонахом Тимофієм. Біля входу до Свято-Троїцького храму - кілька могил. Одна з них - затворника Лаври преподобного монаха Досифея. Дивовижна легенда про нього не поступається за сюжетом авантюрному історичному роману. За кілька кроків від храму можна побачити віковий каштан – пам’ятку природи місцевого значення. Його вік приблизно 350 років, вважають, що його посадив сам Петро Могила.

Т

Точка 9. Церква Св. 12 Апостолів і церква трьох Святителів - Петро, Алексія, Іони. У 1832 році на місці дерев'яної було споруджено муровану церкву в ім'я Св. 12 Апостолів та церкву трьох Святителів. У Китаївській пустині було влаштовано великий господарський двір, за ним - споруджена в 1871 році будівля Лаврської братської богадільні.

Т

Точка 10. Храм преподобного Серафима Саровського 1904 р. Церкву почали будувати 30 червня 1904 року, а її освячення відбулося 7 жовтня з благословення Митрополита Флавіана. Зі східного боку вівтаря, ззовні, в цегляному обрамленні олійними фарбами було написано ікону «Всіх скорботних радість».

Продивитись фото стежки "Пізнаючи світ, ти пізнаєш себе"