«ЕКОТУР – OUTDOORING»

(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 31
Психологічний аспект екстремальних ситуацій і катастроф
Ті, хто хоч раз потрапляв у екстремальну ситуацію, акцентують увагу на своєму незвичайному психічному стані. У одних він може виявлятися в загальній мобілізації, припливі енергії і готовності протистояти обставинам, у інших – у пригніченому стані, депресії, відчутті страху і паніці. Таке сприйняття ситуації спричиняється до алогічної поведінки людей, що суперечить здоровому глузду.
Страх є нормальною реакцією людини на небезпеку і важливим фактором самозбереження. Межа подразнення, що викликає страх, залежить від знання і міри адаптації людини до чинників, які його викликають (висота, сила водного потоку на гірських порогах, гроза, дикі звірі і т.ін.). Найсильнішим проявом страху є паніка. Панічний стан виявляється в сум’яття, переляку розгубленості, втраті контролю над своїми думками і діями. Форми його вияву можуть різними.
Заціпеніння і когнітивний дисонанс. Бувають випадки, коли страх паралізує свідомість, і замість того, щоб тікати від небезпеки, людина залишається в стані заціпеніння, не здатна зробити ні кроку. Потерпілий не реагує на кинутий йому рятувальний круг, мотузку. За своїм виявом до сильної паніки подібний є когнітивний дисонанс, при якому людина, не контролюючи від страху своїх дій і свідомості, біжить у бік небезпеки, тобто найсильнішого подразника.
Ще одна форма вияву паніки – активна паніка. Вона полягає інстинктивних діях, спрямованих на самозахист: швидка втеча, стрибок у бік, крик і т. ін. Інстинктивне бажання пливти до берега від перекинутого човна суперечить міркуванням безпеки: раціональним є рішення не покидати човна, а спокійно гребти за течією до мілкини. В зимовий період уявна небезпека може призвести до того, що люди в паніці кидають рюкзаки, одяг, спальні мішки, небезпеку обмроження і навіть загибелі. Активна паніка може виявлятись також у формі неконтрольованої агресії. Це один із найнебезпечніших виявів паніки: адже найчастіше вона трапляється у фізично сильних людей, які звикли покладатись на свої м’язи; в такому стані вони самі можуть стати непередбачуваним екстремальним фактором.
Третій вид – тиха паніка – виявляється в повній безпорадності, відчутті безвихідності, приреченості. Людина втрачає волю і віру в порятунок і припиняє боротьбу за життя. В цьому випадку потерпілий не обов’язково перебуває у стані, повної бездіяльності. Він може продовжувати автоматично виконувати якусь роботу. Такий стан дуже часто стає причиною трагічних випадків на воді – значно частіше, ніж невміння плавати, травмування чи переохолодження.
Панічний стан може виявлятись і в інших формах, а також у послідовній зміні тих, що були розглянуті вище.
Особлива небезпечність паніки полягає в її соціальному характері:- вона досить швидко передається від однієї людини до іншої і зрештою може вразити весь колектив.
Спеціальних засобів та ліків від паніки не існує. В її попередженні важливу роль відіграють досвід, загальна фізична і психологічна підготовка, емоційна врівноваженість і дисциплінованість. Упевненість людини в тому, що вона здатна справитись з аварійною ситуацією, дозволяє успішно боротися за життя. Той, хто може змайструвати з підручних матеріалів житло, засіб для переправи, вміє подати аварійний сигнал пошуковій групі чи пілотові літака, здатен прохарчуватися тим, що може знайти в природних умовах, не загине від страху, безпорадності і голоду.
Вірогідність депресії, страху і паніки зменшуються в тому разі, якщо учасники експедиції чи подорожі володіють необхідними відомостями про фактори небезпеки і перешкоди на маршруті. Страх найчастіше пов’язаний з недостатньою інформованістю, і володіння достатнім обсягом інформації ще до початку експедиції, виходу на маршрут дозволяє уникнути виплеску негативних емоцій – депресії, страху і паніки.
Як засіб проти депресії і страху можна рекомендувати акупресуру на точки, що знаходяться на зовнішній стороні гомілки нижче коліна. Для цього подушечками вказівних пальців обох рук натискають на ці точки і роблять легкий круговий масаж протягом 5 хвилин.
Значну роль у підготовці до екстремальних ситуацій, попередженні депресії, страху і паніки відіграє психологічна підготовка. Головною метою такої підготовки є виховання волі до життя.
В разі короткочасної зовнішньої загрози людина діє на чуттєвому рівні, керуючись інстинктом самозбереження: (відскакує від дерева, що падає; чіпляється за нерухомі предмети, зірвавшись з висоти; намагається триматись на поверхні води при загрозі утоплення). В таких випадках не йдеться про волю до життя. Інша справа – тривале виживання. В екстремальній ситуації рано чи пізно настає критичний момент, коли надмірні фізичні і психічні навантаження, зневіра в необхідності подальшого опору пригнічують волю. Людина стає пасивною і байдужою, інстинкт самозбереження послаблюється. Її вже не лякають можливі наслідки її необдуманої поведінки, вона втрачає віру в порятунок і тому гине, навіть не використавши запасів продовольства, інших наявних можливостей, не вичерпавши до кінця свої фізичні ресурси.
В умовах короткочасного виживання, що базується лише на біологічних законах і обумовлюється інстинктом самозбереження, трапляються нетривалі психічні розлади, неврівноважені поведінкові реакції (істерика, паніка).
Свідоме і цілеспрямоване прагнення до виживання інакше можна назвати волею до життя. Вона виявляється в умовах тривалого виживання і має в своїй основі свідому мету, яка диктує активний опір несприятливим обставинам.
В екстремальних умовах дуже багато залежить від керівника, від того настрою, який він зуміє створити в групі. І він сам, і найбільш близькі до нього люди повинні всім своїм виглядом, поведінкою, розмовами вселяти в своїх товаришів віру в можливість порятунку. Необхідно забезпечити посильною роботою кожного члена групи, бо ніщо так не пригнічує людину як у фізичному, так і у психічному плані, як вимушена бездіяльність, і особливо невідомість. Важливо пересилити фізичну втому, не відкладати ніяких справ і мобілізувати всю волю, на виконання того, чого не хочеться робити. В екстремальній ситуації саме такі незначні, на перший погляд, вольові рішення, що забезпечують тривале виживання. Тим більше, що в таких умовах не може бути дрібниць.
Виживанню в екстремальних ситуаціях сприяє широка обізнаність у найрізноманітніших галузях, починаючи з астрономії і медицини і закінчуючи рецептурою приготування страв з усього, що можна знайти їстівного в польових умовах.
Прийоми виживання в кожній географічній зоні різні. Те, що є оптимальним в умовах тайги, неприйнятне для пустелі, і навпаки. Тому логічно зробити спробу узагальнення основних правил і рекомендацій стосовно поведінки учасників походу чи наукової експедиції, що потрапили в екстремальну ситуацію.
Заспокоїтись. Мобілізувати волю і всі свої знання, щоб бути готовим діяти. У зв’язку з тим , що екстремальна ситуація не відводить часу на роздуми, це треба робити негайно, оскільки обстановка вимагає оперативних рішень і дій.
Заспокоїти товаришів. Оцінити їх моральну і фізичну здатність до подальших дій, підбадьорити, зняти напруження у тих, хто піддався паніці. Ні в якому разі не розслаблятися, запобігти поширенню настроїв розпачу і приреченості.
Оперативно оцінити ситуацію. Для цього необхідно: а) ідентифікувати небезпеку; б) проаналізувати ймовірність наростання чи повторення дії небезпечних факторів (каменепад, лавина, блискавка і т. ін.); в) швидко поставити діагноз потерпілому, визначити невідкладність потрібної медичної допомоги і в разі, якщо це допускає його фізичний стан, перемістити потерпілого в безпечне місце.
Об’єктивно оцінити міру небезпеки. Відповідно до ситуації вжити заходів для досягнення локальної безпеки (відійти в укриття, вибігти на узлісся, пристати до берега, закріпитись на скелі за допомогою додаткової самостраховки тощо).
Згуртуватися. Якщо є можливість, зібрати групу для обговорення ситуації, підрахунку втрат, оцінки серйозності травм і здатності потерпілого до самостійного пересування.
Визначити заходи, спрямовані на ліквідацію екстремальної ситуації:
    оптимальний шлях виходу з району стихійного лиха і досягнення найближчого населеного пункту;
    спосіб транспортування потерпілого;
    засоби зв’язку з рятувальниками;
    прийоми подання сигналів лиха;
    розв’язання побутових проблем (їжа, вода, укриття, тепло і т. ін.);
    виконати розрахунок часу, відстані, витрачання запасу продуктів.
Всіляко усувати непорозуміння у стосунках між учасниками походу. Підтримувати дисципліну, атмосферу доброзичливості, взаємодопомоги. Припиняти поширення паніки і взаємні звинувачення. Ні в якому разі не шукати винних. Усі зусилля зосередити на пошуку шляхів виходу з екстремальної ситуації, яка піддається детальному аналізу після повного її вичерпання і ліквідації всіх її наслідків. При втраті орієнтування і можливості самостійного виходу з району стихійного лиха організувати пошук безпечного і зручного місця для облаштування аварійного табору.
Забезпечити рятівників достовірною і вичерпною інформацією і беззаперечно виконувати всі їх вимоги.
У випадку травмування керівника чи в разі, якщо він не може керувати групою з інших причин, його заступник (чи будь-який інший учасник, визначений групою на роль лідера) повинен очолити колектив і взяти керівництво на себе. Демократичність стосунків не повинна заважати керівникові управляти колективом. В екстремальній ситуації принцип одноосібного керівництва набуває особливої ваги.