Копия Случайная новость

Рекреация – от лат. Recreatio  — восстановление; франц. recreation – развлечение, отдых, перемена действия, исключающая трудовую деятельность и характеризующие пространство, связанное с этими действиями.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 28

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 28
Основні прийоми реанімації

До основних прийомів реанімації відносяться штучне дихання (“рот у рот”, “рот у ніс”) і закритий масаж серця. Вони використовуються з метою врятувати життя потерпілого, який перебуває у критичному стані (шок, відсутність дихання, зупинка серця, втрата свідомості).
Шок – небезпечний для життя стан, викликаний впливом якогось сильного подразника, тяжкої травми, поранення, значної втрати крові. Відразу після серйозного травмування може виникнути загальне мовне і рухове збудження, прискорення дихання (еректильний шок). Потерпілий, незважаючи на тяжкі ушкодження, намагається рухатись. Він збуджений, багато і голосно говорить. Через 5-10 хв. Цей стан починає змінюватися пригніченістю, що супроводжується послабленою реакцією на оточення, нерухомістю, зблідненням. З’являється липкий холодний піт, часте і поверхневе дихання, прискорення пульсу до 140-200 ударів на хвилину з наступним його послабленням (торпідний шок). Реанімаційні заходи треба здійснювати в такій послідовності:
    обережно покласти потерпілого на спину (при блюванні повернути голову набік);
    перевірити наявність дихання і серцебиття;
    в разі відсутності дихання і серцебиття приступити до реанімаційних заходів – штучного дихання і закритого масажу серця;
    при наявності кровотечі якомога швидше її зупинити;
    при переломах здійснити іммобілізацію ушкоджених кінцівок;
    активізувати кровопостачання мозку і серця наданням більш високого положення ногам у разі відсутності їх ушкодження. Для цього достатньо підняти їх, підклавши рюкзак, спальний мішок, згорнутий одяг тощо;
    не давати пити, оскільки не виключена небезпека ушкодження внутрішніх органів, що може супроводжуватися блювотою. Категорично забороняється давати потерпілому спиртне;
    негайно відрядити когось із членів групипо медичну допомогу. Транспортувати потерпілого в шоковому стані можна лише в крайньому випадку – щоб винести до проїжджого шляху, до посадочного майданчика в разі виклику вертольота, а також при повній неможливості прибуття лікаря до місця нещасного випадку
Штучне дихання (штучна вентиляція легенів). Перш ніж розпочати штучне дихання, необхідно пересвідчитись у прохідності верхніх дихальних шляхів потерпілого. При наявності в них води в результаті утоплення звільнити їх за допомогою прийому “на коліно” (рис. 20.).

Рис. 20. Видалення води з дихальних шляхів потерпілого.

Для цього, стоячи на одному коліні, треба покласти потерпілого на друге, зігнуте коліно, так, щоб на нього спирався нижній відділ грудної клітки, а верхня частина тіла і голова звисали вниз. Потім однією рукою відкрити потерпілому рот, а другою поплескати його по спині або поступовим рухом, спрямованим від спини, натиснути на ребра. Цю процедуру повторювати доти, поки не припиниться інтенсивне витікання води. Після цього перевернути потерпілого на спину і покласти на тверду поверхню. Пальцем, обгорнутим бинтом або носовою хусткою, швидко звільнити порожнину рота від піску, слизу, крові, блювотних мас та інших сторонніх предметів, в разі наявності вийняти знімні зубні протези і розпочати штучне дихання і закритий масаж серця до появи у потерпілого самостійного дихання і відновлення серцевої діяльності. Це стосується синього типу утоплення. При блідому типі зразу приступають до штучного дихання і закритого масажу серця.
Дихальні шляхи звільняються легше, якщо голову потерпілого закинути назад. Тому під його шию треба підкласти згорнутий одяг. Коли щелепи міцно стиснуті, їх треба обережно розхилити будь-яким плоским предметом (держаком ложки і т. ін.), покласти між зубами шматок туго згорнутого бинта чи тканини і очистити ротову порожнину. Потім необхідно розстебнути одяг потерпілого, який перешкоджає диханню і кровообігу. Всі ці маніпуляції вимагають швидкого і обережного виконання, щоб не погіршити й без того критичний стан потерпілого.
Методика штучного дихання способом “рот у рот”. Швидко і обережно покласти потерпілого на спину з простягнутими уздовж тіла руками на плоску тверду поверхню. Звільнити грудну клітку від ременів, обв’язок, одягу і т.ін. Голову потерпілого закинути назад, однією рукою відтягти нижню щелепу вперед і вниз, а пальцями другої руки затиснути ніс. Стежити, щоб язик не западав і не закривав дихальні шляхи потерпілого. При западанні язика його притримувати пальцями.
Для здійснення штучного дихання необхідно зробить максимальний вдих, нахилитись над потерпілим, щільно притиснутись губами до його відкритого рота і зробити максимальний видих. При цьому треба стежити за тим, щоб по мірі надходження повітря в дихальні шляхи і легені потерпілого його грудна клітка максимально розпрямлялася (рис. 21.).
Після цього відняти рот від губ потерпілого і припинити затискання носа. В цей момент повітря почне виходити з легенів потерпілого.
Вдих треба робити через кожні 3-4 сек. Інтервал між вдихами і глибина кожного вдиху повинні бути однаковими.
Методика штучного дихання “рот у ніс”. Цей спосіб застосовують при травмуванні язика, щелеп, губ. Положення потерпілого, частота і глибина вдихів, додаткові лікувальні заходи в цьому випадку ті самі, що й при способі “рот у рот”. У цьому випадку рот потерпілого повинен бути щільно закритий. Вдих (вдування повітря) робиться в обидві ніздрі потерпілого.
Ознаки відновлення дихання. Вчасне проведення штучного дихання дає шанс врятувати потерпілого. Перший його самостійний вдих не завжди чітко виражений і часто виявляється лише у слабких ритмічних скороченнях шийних м’язів, що нагадують ковтальні рухи. Потім дихальні рухи посилюються, хоча можуть відбуватися з великими інтервалами і мати конвульсивний судорожний характер.
Зовнішній (закритий) масаж серця застосовується при раптовій зупинці серцевої діяльності (шок, потрапляння в лавину, ураження блискавкою чи електрострумом і т. ін.). При цьому у потерпілого спостерігається виражена синюшність або блідість, пульс на променевій і сонній артеріях і серцебиття не прослуховуються вухом.
Закритий масаж серця слід виконувати в такій послідовності:
    швидко покласти потерпілого на спину на тверду поверхню і стати ліворуч від нього;
    покласти одну долоню на нижній відділ грудної клітки потерпілого, поверх неї – другу;
    енергійним поштовхоподібним рухом рук, не згинаючи їх у ліктях, натискати на грудину;
    після кожного натискання піднімати руки від грудини, щоб дати їй можливість розпрямитись і щоб порожнини серця встигли наповнитись кров‘ю;
    за 1 хв. виконувати до 60 натискань.
Ознаки відновлення серцевої діяльності: поява пульсу на сонній або променевій артеріях, зменшення блідості або синюшності шкіри. При перших ознаках роботи серця масаж припиняють, проте слід бути готовим відновити його: серце може знову зупинитись.
Тривалість реанімаційних заходів. Поєднання прийомів реанімації. Успішність реанімаційних заходів значною мірою обумовлюється їх вчасністю і якістю виконання масажу серця і штучного дихання, а також раціональним їх поєднанням.
Якщо ці маніпуляції виконують двоє, то один робить масаж серця, а другий – штучне дихання. При цьому вдихання повітря в рот або ніс потерпілого роблять через кожні чотири натискання на його грудину (див. рис. 21.).

Рис. 21. Штучне дихання і зовнішній масаж серця.

В тому разі, якщо реанімаційну допомогу надає одна людина, черговість маніпуляцій та їх режим змінюється: після кожних двох швидких вдихів роблять 10-12 натискань на грудину з інтервалом в 1 сек.
При збереженні серцевої діяльності (прощупується пульс, прослуховується серцебиття) штучне дихання проводять до відновлення самостійного дихання.
При відсутності серцевих скорочень, штучне дихання і масаж серця виконують протягом 60-90 хв. Якщо за цей час не відновились самостійне дихання і серцева діяльність, здійснення реанімаційних заходів припиняють.
Реанімаційні маніпуляції припиняють тільки в разі появи явних ознак біологічної смерті. Одна з перших ознак – помутніння роговиці і її висихання. При стисканні ока пальцями зіниця звужується і стає схожою на котяче око.
Втрата свідомості. Жодна з травм і захворювань у похідних умовах не викликає такої розгубленості і не призводить до таких з невиправних і навіть небезпечних дій, як раптова втрата потерпілим свідомості. Будь-яка її стадія чи форма дійсно є загрозливим симптомом. Втрата свідомості, безвідносно до її причин, може призвести до швидкої смерті потерпілого, якщо не надати йому невідкладної допомоги. Тоді як в цілому нескладні, але цілеспрямовані дії групи можуть врятувати йому життя.
Втрата свідомості здебільшого спричиняється травмуванням черепа і головного мозку, а також тяжкими травмами скелета і внутрішніх органів, що може бути наслідком падіння з великої висоти, каменепаду. Втрата свідомості має місце також при утопленні, потраплянні в лавину. При цьому основною небезпекою є асфіксія. Втрата свідомості в цьому випадку – це реакція на нестачу кисню. Часто втрата свідомості відбувається в результаті електротравм (ураження блискавкою чи електричним струмом). Втратою свідомості супроводжуються також тяжкі форми отруєння, інфекційні захворювання з наступними ускладненнями. Втрата свідомості тривалістю до кількох годин може бути наслідком епілептичного припадку. Цей стан поступово переходить у сон, і тоді людину вже можна розбудити. При запамороченні і колапсі втрата свідомості може продовжуватись усього кілька секунд (до 1 хвилини). Якщо свідомість швидко не відновлюється, треба шукати інші причини її втрати.
Слід пам’ятати, що втрата свідомості може мати різну глибину і протікати в кілька стадій – від найлегшої до критичної. Це необхідно знати для розпізнавання на ранніх стадіях розвитку загрозливого стану організації допомоги.
Легка втрата свідомості (удар по голові, падіння з невеликої висоти, перегрівання, отруєння) виявляється у пригніченому стані потерпілого. Він ніби заглиблюється в себе, але при цьому зберігається мовний контакт: після неодноразового голосного повторення запитання він здатний повільно, тихо, іноді нерозбірливо, відповісти односкладовим “так”, “ні”. Потерпілий не розуміє найпростіших вказівок, іноді виконує їх у сповільненому темпі; на запитання, чи відчуває біль, часто дає негативну відповідь. Але обережне обстеження травмованих ділянок тіла і перевірка рухомості суглобів при наявності переломів чи інших травм викликає відповідну мімічну реакцію і стогін.
Сопорозний стан (сонливість, повна апатія, нерухомість) розвивається при поглибленні розладу свідомості. На голосне звертання потерпілий відкриває очі, але погляд його залишається відстороненим. На біль реагує слабким стогоном або мімічною гримасою. При сопорозному стані, а іноді й при легкій втраті свідомості часто спостерігається блювання, тому потерпілого необхідно перевернути на бік для запобігання асфіксії внаслідок потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи.
Кома (глибока втрата свідомості) – стан, який нагадує сон, хоча “розбудити” людину при цьому не вдається. У потерпілого повністю відсутня реакція на зовнішні подразники, а також больові відчуття. В цій стадії небезпека критичного розладу дихання і роботи серця. Особливої уваги вимагає контроль за станом психіки потерпілого, тим більше при відсутності свідків обставин травмування. В таких випадках завжди слід пам’ятати про небезпеку травмування головного мозку. Раннє його діагностування – в процесі втрати потерпілим свідомості – має вирішальне значення для врятування життя потерпілого.
В коматозному стані настає параліч м’язів стравоходу і входу до шлунку. Це призводить до мимовільного витікання вмісту шлунку в ротову порожнину, а звідти з кожним вдихом – у дихальні шляхи і легені, що стає причиною асфіксії. В такій ситуації дуже швидко, іноді за лічені секунди, може настати припинення серцевої діяльності і дихання. Такому потерпілому не допоможуть закритий масаж серця і штучне дихання, оскільки повітря не проникає в дихальні шляхи. Тому при втраті свідомості найважливішим є запобігання асфіксії. Для цього потерпілого, що перебуває в стані непритомності, необхідно надати стійкого (фіксованого) положення. Обережно, підтримуючи голову, його кладуть на правий бік, потім ліву, тобто “верхню”, ногу згинають під прямим кутом у тазовому і колінному суглобах. Права рука потерпілого залишається за спиною, випрямлена вздовж тулуба, а його ліву руку згинають у ліктьовому суглобі і обернену вниз долоню підкладають під голову. Таким чином, потерпілий лежить не зовсім на боці, а з невеликим нахилом уперед. У цій позі опорними є кілька точок: права сторона тазового суглоба і стегно, лівий колінний суглоб, ліва гомілка і стопа, лівий лікоть і долоня, покладена під голову.
Необхідно стежити, щоб вільному диханню потерпілого не перешкоджали підкладена під голову долоня чи будь-які предмети. Обличчя потерпілого треба залишити відкритим для контролю за диханням і очищення ротової порожнини при виливанні в неї вмісту шлунку. В такому положенні потерпілий має залишатися доти, поки не опритомніє. Необхідно постійно спостерігати за ритмом дихання, пульсом, забарвленням шкіри. В разі зупинки серця або дихання потерпілого обережно перевертають на спину, підкладають під шию згорнутий одяг і приступають до реанімації. Під час транспортування (особливо в пересіченій гірській місцевості) потерпілого, що знаходиться в фіксованому положенні, не дуже туго прив’язують до нош широкими ременями чи будь-якими шматками тканини, зав’язаними в ділянці тазового і плечових суглобів, голінок. Фіксатори повинні не перешкоджати диханню.
При наявності переломів хребта, тазових кісток, верхніх і нижніх кінцівок, у разі падіння з великої висоти, удару великим каменем і т.ін. фіксоване положення протипоказане через небезпеку зміщення уламків кісток. Потерпілого в таких випадках перевертають на спину, підкладаючи під шию згорнутий одяг, і трохи закидають голову назад, щоб з дещо забезпечити вільне дихання.