Копия Случайная новость

Етнотолерантна (її ще можна назвати етногеоекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 20

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 20
ОРГАНІЗАЦІЯ ПОБУТУ, ХАРЧУВАННЯ, ПОСТАЧАННЯ В ТУРИСТСЬКОМУ ПОХОДІ
Спорядження
Добір особистого і групового спорядження для туристського походу чи подорожі залежить від природних умов, регіону, тривалості походу, сезону, чисельності групи, мети і завдань походу і т.ін.
Основний принцип добору і комплектування туристського спорядження –Брати з собою тільки те, без чого не можна обійтись, і нічого зайвого. Навіть досвідчені мандрівники складають список необхідного спорядження і докладно його аналізують, викреслюючи все зайве. Головні вимоги до туристського спорядження – його міцність, легкість, надійність, пристосованим до похідного укладу, здатність створити максимально безпечні умови для подолання маршруту і збереження здоров’я учасників подорожі.
Особисте спорядження має складатися з мінімуму необхідних речей:
    рюкзак (у гірському поході варто мати два рюкзаки: основний, або вантажний (70-100 л), і легкий, штурмовий (30-50 л) для радіальних виходів з метою розвідки місцевості);
    капелюх (легка шапочка з козирком або полями, вовняна шапочка чи берет);
    взуття (кеди або кросівки з повстяною устілкою і шкіряні черевики на підошві “вібрам” з міцними шнурками), яке має бути міцним, закритого фасону, на низькому підборі, достатньо розношеним, бажано на один розмір більше звичайного, щоб можна було вкласти устілку або вдягти вовняні шкарпетки;
    штани типу техасів або джинсів;
    шорти;
    сорочка;
    змінна білизна;
    шкарпетки бавовняні (дві - три пари) і вовняні (одна - дві пари);
    носові хустки;
    штормовий костюм;
    светр вовняний;
    плавки;
    костюм тренувальний трикотажний;
    водонепроникна плащ-накидка або накидка поліетиленова з капюшоном;
    окуляри сонцезахисні в жорсткому футлярі;
    годинник;
    туалетний набір;
    столовий набір (кружка, ложка, миска, ніж);
    швейний набір (голки, нитки, шпильки, ґудзики);
    індивідуальна аптечка чи медичний пакет;
    польова сумка, загальний зошит для польового щоденника, набір олівців, ручка, гумка, особисті документи;
    ліхтарик із запасом батарейок;
    фотоапарат з набором фотоплівок;
    портативний радіоприймач;
    фляга для води (0,5-0,75 л);
Якщо планується ночівля в польових умовах, до списку особистого спорядження необхідно включити:
    спальний мішок із вкладкою;
    поліуретановий килимок або надувний матрац.
Укомплектовувати рюкзак бажано за списком, щоб не забути якусь необхідну річ. Оскільки вміст рюкзака складають речі, різні за призначенням, масою, формою, міцністю, їх слід розмістити найбільш раціонально. При цьому необхідно пам’ятати, де що лежить. Речі повсякденного користування повинні бути завжди під рукою. Крихкі і ламкі предмети треба вкладати у спеціальні чохли.
До групового спорядження на випадок ночівлі входять:
    намет;
    посуд для приготування їжі;
    сокира;
    розливна ложка;
    свічки стеаринові;
    сірники у водонепроникній упаковці;
    медична аптечка;
    ремонтний набір;
    фляга для води (5-10 л);
    харчові продукти;
    групові документи і картографічні матеріали;
    технічні засоби зв’язку (мобільні телефони), навігації (прилади GPRS, портативні комп’ютери з електронними картами, мобільні телефони з функцією LBS) і сигналізації.
Перед походом усім його учасникам повідомляється час і пункт збору групи для виїзду на маршрут, схема маршруту, його основні і контрольні пункти, система зв’язку.

Базування
Одним із найбільш складних моментів під час при проведенні туристського походу є базування. Правильно обрати місце для ночівлі, встановити оптимальну кількість наметів, приготувати їжу чи розпалити вогнище в несприятливу погоду, особливо взимку, – все це вимагає відповідного досвіду, чіткості і злагодженості в роботі всіх учасників експедиції. Погано облаштований бівуак не забезпечує відновлення сил; більш того це може стати причиною нещасного випадку. Вміти влаштуватися на ночівлю в польових умовах повинен уміти кожний, хто вирушає в подорож: адже навіть у поході вихідного дня може виникнути необхідність вимушеного привалу (несприятливі погодні умови, нещасний випадок тощо).
Стоянка в польових умовах може бути викликана різними причинами, що обумовлюють її тривалість (тривала, тимчасова, короткочасна).
Тривала (напівстаціонарна) стоянка має своєю метою забезпечення роботи туристських експедицій, що здійснюють дослідження певної території, для виконання робіт природоохоронного характеру. Вона може бути пов’язана також із функціонуванням сезонних туристсько-краєзнавчих таборів або призначатися для тривалого відпочинку.
Тимчасова стоянка (розрахована на одну – три доби) влаштовується для днювання або ночівлі на маршруті, організації екскурсій до найближчих природних, історичних чи культурних об’єктів, для закупівлі продуктів харчування, ремонту спорядження і обладнання тощо.
Короткочасна стоянка використовується переважно для відпочинку – обіду, привалу на маршруті. Для обіднього привалу можна розташуватись на невеликій вирівняній ділянці, краще в затінку. Орієнтовні місця ночівлі позначаються на карті ще до виходу на маршрут.
Головною вимогою до бівуаку є безпечність його розташування.
В тундровій зоні більш суху ділянку, зручну для базування, можна відшукати на річкових терасах, кам’янистих чи піщаних підвищеннях грунту тощо.
В тайзі не бажано влаштовувати табір у густих чагарникових заростях чи хвойних насадженнях через велику кількість комарів і небезпеку виникнення лісової пожежі. Перш за все треба уважно оглянути місцевість і переконатися, що поблизу немає сухих чи гнилих дерев, які можуть бути повалені вітром. Місце для ночівлі краще облаштувати в рідкому хвойному лісі, де грунт покритий шаром сухої опалої глиці, а гілки дерев ростуть на значній висоті і не можуть зайнятися від вогнища.
В степу бівуак влаштовують в улоговинах, байраках або під пагорбом, щоб захиститися від вітру.
В горах місце для майбутнього табору обирають з особливою ретельністю. Не можна встановлювати намети в місцях, де існує небезпека каменепадів (навіть з невеликої висоти), лавин, зсувів, селевих потоків, затоплення гірськими річками. Перш ніж зупинитись на привал, слід уважно обстежити місцевість, перевірити, чи немає поблизу слідів каменепаду (камені, що недавно впали, відрізняються більш темним кольором), і переконатися, що на схилі над майданчиком не нависають окремі камені і глиби.
Категорично виключається розташування на ночівлю в кулуарах (улоговина на крутому схилі, по якому скочуються камені), в сухих руслах і низьких відмілинах гірських річок, на конусах виносу з ущелин і ярів, де можливе затоплення зливовими або талими водами, а також в ущелинах і каньйонах, що під час зливи перетворюються на бурхливі потоки, а в хуртовину можуть стати небезпечною пасткою.
Небезпечно розбивати табір на перевальних ділянках, а тим більше на підвищених місцях гребенів, оскільки існує загроза ураження блискавкою. Якщо ж гроза захопила зненацька в небезпечному місці, всі металеві предмети необхідно сховати серед каміння або у сніговій ямі вище місця, де розташований табір.
Якщо відсутнє зручне місце для базування, його можна підготувати: розрівняти і звільнити від каміння майданчик на схилі, розчистити від снігу або витоптати ділянку необхідного розміру. Майданчик для встановлення намета можна облаштувати майже в будь-якому місці, яким би незручним воно не здавалось: головне, щоб воно було безпечним.
Як правило, для бівуака обирають досить просторий майданчик, на якому можна встановити необхідну кількість наметів і влаштувати вогнище для приготування їжі, викопати яму для сміття, туалети тощо. Таким місцем може бути узлісся, високий берег річки, лісова галявина, майданчик біля підніжжя відлогого пагорба, прогріті сонцем і захищені од вітру. Місцевість повинна бути сухою, затишною, добре освітлюватись сонцем у ранкові години, що дозволяло б швидше висушити намети, одяг, взуття і спорядження після ранкової роси. Бажано, щоб був затінок, де можна сховатися від спеки, місце для купання, красивий краєвид.
Обов’язкові вимоги до організації бівуака – наявність поблизу стоянки джерела питної води і достатньої кількості дров для багаття.
Всі навколишні джерела води обстежені керівником групи і санінструктором. Виключається використання для пиття і приготування їжі води із занедбаних колодязів і джерел, невеликих озер, ставків і боліт.
Якщо бівуак розташований на березі річки, то місце забору питної води має знаходитися вище, а ділянка для умивання, купання, миття посуду, прання одягу і білизни – нижче за течією річки. Місце для ночівлі обирають вище від населених пунктів, бо вода там чистіша. Не можна розбивати табір на крутому березі річки біля його краю, підмитого водою, бо він може обвалитися. Мало придатними для цього є також низькі заболочені береги річок і озер, оскільки під час зливи береги можуть бути затоплені. Крім того, природні умови таких місцевостей шкідливі для здоров’я.
Особливої уваги під час стоянки вимагає поводження з вогнем. Щоб запобігти виникненню пожежі, місце для багаття слід облаштувати з підвітряного боку, щоб іскри не могли досягти наметів, і на небезпечній відстані від дерев і кущів. Вогонь розпалюють на розчищеному від трави і дерну місці. Не можна розкладати вогнище на торф’яному грунті, бо він може спалахнути навіть через кілька днів. Рубати дерева для вогнища категорично заборонено. Це припустимо лише в тих випадках, коли хтось потребує негайної медичної допомоги (виготовити ноші для хворого чи пораненого, швидко навести переправу через річку або ущелину в разі стихійного лиха, витягти людину з трясовини тощо).
Планування бівуака здійснюється керівником походу. Господарчі справи покладаються на завгоспа і чергових. Роботи, пов’язані з влаштуванням ночівлі, повинні виконуватись чітко, швидко, організовано, без метушні. Частина групи розчищає місце для табору, ставить намети, розкладає спальні мішки, інші збирають сухий хмиз, якого б вистачило не тільки для приготування їжі, а й для нічного багаття і на ранок. Після встановлення наметів відповідальні за багаття розпалюють вогонь, а чергові носять воду, готують їжу. Усі ці роботи виконуються під наглядом старшого чергового або керівника групи. Без їх дозволу ніхто не може навіть ненадовго покинути територію табору.
Якщо ночівля передбачається в населеному пункті (це практикується, як правило, взимку), то слід заздалегідь подбати про підготовку приміщення. З цього приводу бажано мати домовленість ще на підготовчому етапі організації походу. У разі необхідності прийнятний ще один варіант: два-три фізично сильних учасники походу випереджають групу, щоб підшукати і підготувати приміщення для ночівлі.
В разі необхідності організації тривалої стоянки вимагається дотримання таких умов:
- погодження місця і термінів базування і одержання дозволу землевласника на влаштування бівуака;
- розташування бази неподалік від шляхів сполучення (дорога, траса, шосе) і засобів зв’язку (телефон, пошта, телеграф);
- відведення місця для кухні і намету для зберігання харчів, спорядження і обладнання;
- обрання місця для прийому їжі і виконання камеральних робіт;
- підготовка місця для штабного намету (де зберігалася б і групова аптечка);
- визначення місця для забору води, миття посуду, умивання і купання, прання одягу;
- відведення місця для туалетів і ями для сміття.
Загальною і обов’язковою вимогою до стоянки є її безпечність, зручність, затишність і відповідність усім іншим вимогам.