Копия Случайная новость

Рекреационная деятельность охватывает различные виды занятий (туризм, физкультура, спорт, художественная самодеятельность, техническое творчество, коллекционирование и т.п.) с неодинаковой степенью физических, интеллектуальных и эмоциональных нагрузок.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 17

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 17
ОРГАНІЗАЦІЯ РУХУ В ТУРИСТСЬКОМУ ПОХОДІ
Пересування в польових умовах. Порядок і режим руху

Традиційними і найпоширенішими способами долання відстані під час походу є піший хід, у зимових умовах при наявності снігового покриву – ходіння на лижах, на водних об’єктах – плавання на гребних човнах. Пересування має бути ефективним і безпечним, що передбачається системою запобіжних заходів, які дозволяють швидко долати складні ділянки маршруту.
Найпоширеніший порядок руху групи на маршруті - це пересування в колоні по одному. Він дозволяє подорожуючим, рухаючись лісовими стежками, полем, берегом річки, заболоченими ділянками, в різних умовах освітлення і за будь-якої погоди, вільно, не заважаючи один одному, оглядати навколишню місцевість. Крім того, при такому порядку руху можна оперативно організувати взаємну страховку і взаємодопомогу на небезпечних ділянках маршруту і в аварійній ситуації, допомогти членам групи менш підготовленим фізично, тримати в полі зору всю групу і підтримувати один з одним постійний зв’язок. Нормою швидкості пересування по рівнинній місцевості з незначним коливанням висот вважається 3,5-4,5 км/год. Наявність природних перешкод, несприятливі метеорологічні умови і погана видимість можуть стати причиною зменшення швидкості. На крутих підйомах темп руху знижується до 1,5-2 км/год.
Темп руху на значних відстанях встановлює керівник, орієнтуючись на найменш підготовлених фізично учасників походу. Бажано, щоб ці останні йшли безпосередньо за ведучим групи). Замикаючим у групі повинен бути найбільш фізично сильний і досвідчений учасник, щоб стежити, аби хтось не відстав, у разі необхідності, допомогти тим, хто стомився. В разі потреби замикаючий подає сигнал керівникові для зупинки. Місце керівника – там, звідки йому найкраще видно всю групу і найзручніше керувати нею в ході маршруту. На складних і небезпечних ділянках керівник особисто перевіряє їх прохідність і стежить за тим, щоб уся група подолала важкий відрізок маршруту і дійшла до безпечного місця. Керівник повинен контролювати також режим і темп руху. Через 15-20 хв. після виходу на маршрут необхідно зробити короткий привал, щоб перевірити спорядження і усунути незручності, які вже встигли виникнути (зняти зайвий одяг, перевзутись, перепакувати рюкзаки тощо). Надалі встановлюється такий режим руху : 40-50 хв. руху – 10-15 хв. відпочинку. Під час тривалих крутих підйомів привали можна робити частіше. Це можуть бути також короткі зупинки без зняття вантажу для відновлення нормального ритму дихання.
З метою економії сил під час руху слід привчатись до рівного, ритмічного, вільного кроку. На розчленованій місцевості треба рухатися ледь зігнутими колінами, випрямляючи їх повністю в момент поштовху. При цьому ногу слід ставити трохи “клишаво” для полегшення ходи. Рух ноги в повітрі після відштовхування від землі відбувається за інерцією. Ступня торкається землі через підбор на всю підошву. При правильній ході на рівній місцевості пішохід рухається ритмічно, кроки мають приблизно однакову довжину, сталу частоту і швидкість.
На крутих підйомах довжина кроку зменшується і може дорівнювати довжині стопи. Рухи мають бути повільними, плавними, а вага тіла поступово переноситися з однієї ноги на другу. Піднімаючись угору, ногу згинають у коліні, ставлячи на землю відразу всю ступню. Для кращого зчеплення підошви з ґрунтом носки трохи розвертають убік (“ялинкою”).
На не дуже крутих спусках ногу ставлять майже не згинаючи, кроки роблять ширші, а на зовсім крутих ділянках – коротші. Спускаючись, ноги тримають напівзігнутими, трохи подаючи корпус назад.
Страховка і самостраховка під час руху
Пересуваючись у лісовій гущавині, треба бути одягненими у штормівку і довгі штани. Тут необхідна обережність, щоб не подряпати обличчя гілками. Не можна втрачати з поля зору того, хто йде попереду. Слід потурбуватися також про те, щоб відхилені гілки не вдарили того, хто йде позаду. Для цього бажано відхиляти гілки всім корпусом, не притримуючи їх руками.
На складних ділянках маршруту, при подоланні перешкод необхідно забезпечити самостраховку і взаємостраховку. Природні або штучні перешкоди ускладнюють шлях і вимагають запобіжних заходів для безпечного їх подолання. Серед таких перешкод – болота, круті схили, завали і буреломи, скельні виходи, водні потоки, яри, ущелини, льодовики і сніжники тощо.
Самостраховка забезпечується за рахунок уважності, правильної ходи, а також використання відповідних прийомів і способів долання перешкод. На маршруті добре мати при собі альпеншток як засіб самостраховки (рис. 5).

Рис. 5. Самостраховка за допомогою альпенштока:

а - при підйомі вгору; б - на траверсі схилу; в – під час спуску з гори.

Альпеншток - міцна палиця товщиною 3-4 см і довжиною 120-150 см із загостреним кінцем або металевим штирем на ньому, з петлею для руки, зробленою з широкої тасьми або шкіряного ременя. Замість альпенштока можна використати льодоруб або дюралюмінієву лижну палицю. Зрештою, для самострахування може згодитися звичайна лопата, геодезична рейка, легкий штатив тощо.
Альпеншток дозволяє уникнути тяжких травм, які можуть статися в разі падіння на крутих і слизьких схилах або осипах.
На найбільш складних ділянках маршруту при подоланні значних перешкод (глибоких ярів, рівчаків, струмків, невеликих річок, урвищ) організовують зовнішню страховку - взаємостраховку (рис. 6.).

Рис. 6. Грудна і тазова страховочні обв’язки.

Під час підйомів та спусків підстраховуються за допомогою альпенштока, опираючись загостреним його кінцем на схил і тримаючи альпеншток обома руками (прямим затиском біля нижнього кінця перпендикулярно до схилу і оберненим - біля верхнього кінця). При зміні напрямку підйому, спуску або траверсування (ходіння поперек схилу) упівоберта з іншого боку перехоплюють альпеншток. У разі падіння на схилі штирем альпенштока спираються на схил, таким чином гальмуючи падіння. Альпеншток завжди тримають загостреним кінцем униз.
Неширокі перешкоди перестрибують, опираючись на альпеншток, переходять по колоді, камінню. Широкі перешкоди долають при обов’язковій зовнішній страховці.
У польових умовах найкращим засобом страховки є універсальне альпіністське спорядження (основна і допоміжні мотузки, карабіни, обв’язки), що має невелику вагу, достатній запас міцності і надійності. Для правильного користування таким спорядженням необхідно на практиці освоїти основні вузли і обв’язки, прийоми їх зав’язування і випадки застосування.
Зовнішня страховка здійснюється за допомогою страховочних обв’язок, що в’яжуться, виходячи з анатомічної будови людського тіла, на двох основних групах кісток - грудній і тазовій, що забезпечують максимальний захист внутрішніх органів від можливих ушкоджень.(рис. 6.).
Мотузка повинна щільно, без провисання, охоплювати тулуб, щоб під час ривка недбало зав’язана страховочна обв’язка не травмувала людину. При пошкоджені небезпечних ділянок доланні перешкод страховочні обв’язки за допомогою альпіністських карабінів чіпляються за основну мотузку, що забезпечує пересування у зв’язці, здійснення навісної переправи, спуску, підйому тощо.
Правильно зав’язані страхочні обв’язки міцно тримаються, не дозволяють мотузці травмувати людину, не перетискують життєво важливі органи і забезпечують надійну страховку при доланні перешкод .
Для забезпечення зовнішньої страховки і самостраховки необхідно навчитися в’язати вузли на мотузках однакової і різної товщини, а також вузли спеціального призначення (рис. 7.).

Рис. 7. Вузли:

на самій мотузці: а – ткацький, б – вісімка, в – провідник, для зав’язування мотузок однакової товщини: г – зустрічний, д – прямий, е - булінь (шкотовий); для зав’язування мотузок різної товщини: є – академічний, ж – брам шкотовий; спеціальні вузли: з – стремено, и - удавка; і - схоплюючий.
Не менш важливо вміти наводити переправи і навішувати поручні, володіти технікою підйому і спуску по мотузці, найпростішими прийомами страхування.