Копия Случайная новость

Етнотолерантна (її ще можна назвати етногеоекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 15

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 15
Методичні принципи розробки туристських маршрутів

    Подорожуючи тим чи іншим туристським маршрутом, турист повинен мати гарантовану можливість активного відпочинку з оптимальним фізичним навантаженням, елементами загартування організму, а також продуманим змістом, цікавою екскурсійною програмою, цікавим дозвіллям.
    Туристська подорож повинна давати задоволення її учасникам, викликати у них позитивні емоції, нести змістовну і цікаву інформацію, бути джерелом приємних спогадів. Маршрут тим привабливіший для туристів, чим більше можливостей він містить для відпочинку і оздоровлення, чим цікавіший його зміст і екскурсійна програма. Оптимальне поєднання цих факторів є обов’язковою і основною вимогою до розробки туристського маршруту. Крім того, траса маршруту повинна бути послідовно розробленою, безпечною і відповідати фізичним можливостям кожного з учасників.     Існує два рівноцінних варіанти обрання маршруту і комплектування групи при підготовці до туристської подорожі: при наявності добре розробленого і описаного цікавого маршруту добирається група для його подолання; вже укомплектована група обирає район подорожі і розробляє трасу маршруту.
    Обрання маршруту є досить складною справою. Крім природних умов та інших особливостей того чи іншого району обов’язковим є врахування побажань більшості учасників відповідно до їх уподобань, інтересів, туристського досвіду, фізичної і технічної підготовленості, наявності вільного часу, коштів, спорядження тощо. Необхідною умовою є також відповідність маршруту, меті і основному завданню походу.
    Розробка маршруту здійснюється в три етапи:
обрання району подорожі;
прокладання траси маршруту;
детальне відпрацювання основної нитки маршруту і запасних варіантів.
    Обрання і оцінка регіону подорожі здійснюються на основі таких факторів, як сприятливість природних умов, наявність цікавих екскурсійних об’єктів, наявність транспортного зв’язку.
Територія (або район) подорожі повинна бути доступною. Під доступністю розуміється:
- наявність інформації про територію (літературні та картографічні джерела, путівники, довідники);
- можливість здійснення подорожі без адміністративних перешкод (наявність віз, дозволів);
- наявність транспортного сполучення і можливість дістатися до початку маршруту і від’їхати в кінці;
- практична можливість руху за наміченим маршрутом тощо.
Складність маршруту крім довжини і тривалості визначається кількістю, якістю і різноманітністю перешкод. Крім цього враховується також ймовірність виникнення та динаміка небезпечних природних процесів.
Кількісна оцінка складності перешкод дається за сумарним часом, що витрачається на їхнє подолання.
Якісну оцінку перешкод визначають рівнем кваліфікації й технічної майстерності, що його вимагає проходження цієї перешкоди з належною гарантією безпеки.
Маршрути вищої категорії складності містять складніші перешкоди й вимагають для їхнього подолання, як правило, колективних зусиль.
Крім природних перешкод при визначенні категорії складності походів враховується населеність, господарську й транспортну освоєність території, труднощі орієнтування, висоту над рівнем моря тощо.
Норматив тривалості визначається за мінімальним часом, необхідним для проходження маршруту нормально підготовленою групою.
    Під показником довжини розуміють найменшу допустиму довжину маршруту даної категорії складності й виду туризму. Цей показник в значній мірі залежить від можливої швидкості руху по маршруту.
    Для дитячого туризму замість категорії складності введено показник ступеню складності (1-3). Див. додаток 2.
    Район майбутньої подорожі піддається докладному вивченню. З цією метою використовуються довідники, карти, туристські путівники, літературні джерела, географічні дані, метеорологічні спостереження, лоції рік і озер, звіти туристських груп і експедицій, які там побували. Важливі дані можна одержати через листування з місцевими організаціями, туристами, краєзнавцями, лісниками, а також шляхом консультацій із членами місцевої маршрутно-кваліфікаційної комісії, методистами та інструкторами турбаз.
    Туристська група повинна мати уявлення про район походу: особливості рельєфу даної території, тривалість світлового дня, наявність і стан снігового покриву, перепади температур, кількість опадів, прогноз погоди на період подорожі, наявність лісу в місцях ночівель, можливість виходу до населених пунктів тощо. Крім цього, необхідно з’ясувати можливість придбання на місці продуктів харчування і окремих предметів спорядження. Докладне попереднє вивчення району подорожі переслідує не тільки пізнавальну мету: воно спрямоване на досягнення безпеки подорожі.
    При прокладанні траси маршруту необхідно стежити за поступовістю наростання кілометражу. Це обумовлено необхідністю адаптації і акліматизації учасників походу, тому фізичні навантаження повинні збільшуватись повільно і досягати максимуму в другій третині подорожі. На цей самий період бажано планувати подолання ділянок найбільш складних у технічному відношенні.
    Поділ траси на відрізки, що відповідають денному переходу, планування днівок і складання графіку руху групи доцільно здійснювати відповідно до особливостей місцевості з урахуванням складності шляху, наявності екскурсійних і природних об’єктів, огляд яких передбачає зупинку.
    Денний перехід у піших і лижних походах становить, як правило, 15 - 23 км, гірських – 15 - 18 км, водних – 20 - 30 км. Необхідно враховувати, що при тривалості походу в шість-вісім днів варто планувати одну днівку, а більше дев’яти днів – дві.
    В лісовій місцевості з переважанням мішаних і широколистяних лісів з густим підліском трасу маршруту краще прокладати вздовж річок, так само як і на заболочених територіях, де найбільш сухі ділянки тягнуться вузькою смугою вздовж водотоків (прируслові вали, надзаплавні тераси). При цьому слід враховувати також лісові дороги, стежки, просіки.
    При розробці лижних маршрутів необхідно пам’ятати, що довжина денного переходу значною мірою залежить від стану снігового покриву. Так, на сніговій цілині або під час відлиги швидкість просування може зменшуватись удвічі порівняно з розрахунковою. В густому лісі в першій половині зими і після значних снігопадів сніг набагато пухкіший і глибший, ніж на узліссі, на галявинах. Крім того, необхідно робити поправку на можливість таких природних явищ, як заметіль, різке зниження температури, сильний зустрічний вітер. Це вимагає на кожному переході тимчасового укриття для туристів, а то й відхилення від маршруту для виходу до населеного пункту.
    При розробці гірського маршруту важливо враховувати, що швидкість руху групи знижується прямо пропорційно збільшенню крутизни схилу і на особливо складних ділянках (круті засніжені і трав’янисті схили, осипи та ін.) може досягати лише 0.4 – 0.5 км/год. Взимку в горах схили крутизною 16° і більше при глибині снігового покриву понад 30 см вважаються лавинонебезпечними. Маршрут не повинен перетинати від’ємних форм рельєфу – снігозбірних воронок, лавинних лотків тощо. Треба уникати переходів під вузькими гребенями, над якими з нависають снігові карнизи, а також дуже засніженими ділянками схилів, оскільки сніговий покрів може виявитися нестійким.
    Розробляючи водний маршрут, потрібно пам’ятати про вплив на швидкість пересування таких факторів, як звивистість річки, швидкість течії, переважання певних глибин, можливість інших перепон і перешкод для руху плавучих засобів (низькі мости, греблі, паромні переправи, відмілини, пороги, завали дерев, зарості очерету тощо). На озерах і річках з повільною течією маршрути розробляються в розрахунку на їх подолання її на гребних човнах. При швидкості течії понад 4 – 6 км/год доцільно використовувати надувні човни-понтони (плоти), катамарани.
    Якщо маршрутом передбачено подолання технічно складних перешкод, то його слід планувати на першу половину дня – найкраще зранку. Напередодні, облаштовуючись на ночівлю, слід здійснити докладну розвідку з метою визначення основних способів подолання перешкоди і передбачення місць страховки.
    Траси туристських маршрутів повинні пролягати за межами заповідників та інших природодоохоронних зон, для огляду яких плануються природознавчі екскурсії, заздалегідь погоджені з дирекцією заповідника.
    Вся траса маршруту повинна бути нанесена на топографічну карту з поділом на відрізки, що відповідають денному переходу. Складні ділянки маршруту потребують детальнішого картографічного відображення в масштабі (1: 50 000, 1:25 000 і крупніше).
Багатоденні туристські маршрути які обслуговуються турбазами повинні бути запаспортизовані і детально описані (з кроками, напрямками, віддалями, орієнтирами тощо).