Копия Случайная новость

Рекреационная деятельность охватывает различные виды занятий (туризм, физкультура, спорт, художественная самодеятельность, техническое творчество, коллекционирование и т.п.) с неодинаковой степенью физических, интеллектуальных и эмоциональных нагрузок.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 10

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 10
Спеціальна психологічна підготовка керівника туристської групи

На керівника туристської групи покладені контроль і відповідальність не лише за свої вчинки, а й за дії кожного учасника походу і всієї групи в цілому. Це додаткове навантаження викликає перевтому. У зв’язку з цим слід по можливості звільняти керівника від частини спільних робіт і чергувань, щоб усунути можливість прийняття ним помилкових рішень з питань, важливих для всієї групи.
Психологічний клімат у туристському колективі багато в чому залежить від керівника групи. Дамо керівникові кілька рекомендацій, які допоможуть йому створити в групі атмосферу дружби і взаєморозуміння.

До керівника туристського походу висувається ціла низка вимог, відповідаючи яким, він з успіхом буде виконувати базаварійне здійснення подорожі. Керівник туристської групи мусить бути компетентним в питаннях тактики і техніки туризму, бути відповідальним, відкритим для спілкування, щирим, чесним, співпречепним, неупередженим, впевненим і гнучким в своїх діях.
Керівник повинен пам’ятати, що у стосунках з людьми він не може дозволяти собі гарячкувати, “зриватися”. Набагато ефективніше, наприклад, акцентувати увагу того, хто провинився, не на тому, що якесь завдання він не виконав, а на тому, що він виконав його значно нижче своїх можливостей. Необхідне також уміння вислухати людину, дати їй виговоритися. Цього часто буває достатньо для розв’язання конфліктної ситуації.
Керівник не повинен перебивати, зупиняти, дорікати учасникові походу в присутності інших членів групи. Вдаватись до таких засобів припустимо лише у виняткових обставинах. У спілкуванні з людьми суворість і вимогливість повинні поєднуватися з коректністю і тактовністю.
Важливо визначити позицію керівника по відношенню до групи. Йдеться про взаємне сприйняття одним одного керівника і групи в розумовому (ментальному) і емоційному плані. Позиції можуть бути такі: а)керівник над групою (або поза групою); б) керівник і група на одному рівні.
Керівник може зайняти позицію «над групою» з двох причин: а) він щось знає і вміє краще, ніж учасники походу (виступає експертом); б) просто використовує свій авторитет і особливу роль в діях групи. Така позиція виправдана при роботі з фізичною, при вирішенні конфліктів, роз’ясненні тактики і методики долання перешкод.
Позиція коли керівник і група знаходяться на одному рівні («Партнерська позиція») реалізується тоді, коли він працює разом з групою, максимально підтримує групу, співчуває, бере участь в обговореннях, пропонує власні ідеї, ділиться своїм розуміння того, що відбувається. У такий спосіб керівник може внести великі внесок в дії групи шляхом створення атмосфери відкритості і чесності, схильності і зосередженості на досягненні мети, впевненості в кінцевому результаті.
Не можна допустити позиції коли група виявляється сильнішою за керівника («Група над керівником»)
Керівник повинен уникати винесення доган і застосування покарань як засобів управління групою. Щоб не втратити довіри членів групи, йому слід виходити з установки, що неправильні дії окремих туристів викликані переважно нерозумінням поставленого завдання. Хоча разом з тим не можна залишати жодного суттєвого порушення без розгляду його на зборах групи. Корисно практикувати ранкові (“настановчі”) і вечірні (“підсумкові”) збори. Проведення їх вимагає конструктивності, конкретності, стислості, інформативності, щоб під час пересування не виникало ніяких питань. Тривалість таких зборів не повинна перевищувати 5-10 хвилин.
Керівникові туристської групи дуже часто доводиться приймати рішення в умовах браку чи відсутності інформації або невизначеності. Тому корисно знати деякі типові помилки, яких можна уникнути в подібних ситуаціях.
Упередженість – переоцінка одних і недооцінка інших факторів, умов тощо.
Підміна реального бажаним має місце у випадках, коли учасники, бажаючи довести реальність нездійсненного плану, всі відомості і дані, необхідні для підготовки до подорожі, підганяють під зручний для себе “ідеальний” варіант. При цьому, як правило, враховується лише оптимальний варіант стосовно транспорту, виключно сприятливі погодні умови і т.ін. Пізніше, уже при подоланні маршруту, сумнівна “честь мундира” як керівника, так і учасників походу змушує їх ціною невиправданих зусиль і затрат виконувати вироблений план, ігноруючи реальні обставини і зростаючу небезпеку.
Перестраховка, половинчатість рішень. До таких помилок відноситься, наприклад, побоювання, що при оцінці маршруту може бути занижена категорія його складності. Це змушує групу, не рахуючись із своїми можливостями, ускладнювати маршрут, включати до нього важчі ділянки, збільшувати відстані. При подоланні складних природних перешкод перестраховка призводить до невиправданого ризику і значних затримок на маршруті. Перестраховка також призводить до нераціонального вибору шляху.
Егоцентризм – крайня форма вияву егоїзму, прагнення досягти мети за будь-яку ціну, ігноруючи інтереси основної маси учасників походу, не рахуючися з їх можливостями, фізичним і психічним станом і т. ін.
Більшості таких помилок при правильній організації взаємовідносин між учасниками походу керівникові дуже просто уникнути. Для цього необхідно ще до початку подорожі, на стадії її планування, чітко і ясно сформулювати завдання, стратегію поведінки під час походу, обговорити план маршруту чи окремих його етапів за участю всіх членів групи. Зміни в загальний план можна вносити лише з відома і за погодженням з усіма учасниками. Основою всіх рішень мають бути інтереси всієї групи. Особливо ретельного і уважного розгляду потребують висловлювання, думки, оцінки учасників, що не згодні з думкою більшості або керівника групи.
Керівник має бути пунктуальним і точним. Того самого він повинен вимагати і від учасників. Повсякденною нормою повинен бути контроль за виконанням учасниками розпоряджень і завдань керівника.
В ситуаціях, що граничать з екстремальними (наприклад, різке погіршення погодних умов, сильна перевтома учасників і т. п.), керівник особистим прикладом повинен показувати, що і як треба робити, своїми діями підтримувати членів групи.
Постійна увага до вдосконалення учасниками походу їх технічної майстерності, спортивної кваліфікації, до проблем спілкування в групі значно посилює авторитет керівника. І, навпаки, перешкоджання зростанню учасників одразу буде помічене членами групи і не тільки негативно вплине на престиж керівника, а й може призвести до розпаду колективу.
Звертання керівника до групи повинні бути чіткими, зрозумілими для всіх і, по можливості, стислими. Іноді при постановці завдання корисно сформулювати його таким чином, щоб воно було сприйняте як колективна думка учасників. Це сприяє більш ретельному виконанню завдання, піднесенню колективного ентузіазму. Важливо продумувати і форму, в якій ви даєте доручення членам групи. Вказівка, що прозвучала у звичайних, не пов’язаних з необхідністю особливої мобілізації обставинах, у вигляді безапеляційного наказу, здатна викликати виключно негативну реакцію навіть у благодушно настроєного виконавця.
Перш ніж зробити ділове повідомлення, керівник повинен чітко визначити для себе мету свого виступу. Не треба повторювати сказаного раніше. В той самий час усі вказівки необхідно давати вичерпно, щоб не виникало приводу для їх двоїстого тлумачення. Керівник повинен бути хазяїном свого слова, ніколи не забувати своїх обіцянок і ніколи не давати таких, які не можна виконати. Якщо з якоїсь причини він не зміг виконати своєї обіцянки, то йому слід, не чекаючи запитань, повідомити про це групу або зацікавлену особу з відповідною мотивацією. Керівник повинен завжди визнавати свої помилки.
Керівник повинен розуміти, що одним із факторів вдалого укомплектування групи і успішного проведення походу є свідома дисципліна, необхідна для забезпечення оперативності керівництва і безпеки на маршруті. Стан дисципліни в групі забезпечується такими необхідними умовами, пов’язаними з діяльністю керівника:
    наявність особистого контакту керівника з кожним із учасників подорожі;
    повне співпадіння планів керівника з прагненнями всієї групи, що обумовлює готовність групи підтримувати дії свого керівника;
    чітке формулювання завдань на найближчий час і на період подолання чергової природної перешкоди;
    постійна спрямованість керівника на створення і збереження в групі атмосфери доброзичливості, поваги один до одного, взаємодопомоги.
На стан дисципліни в групі значною мірою впливає обґрунтованість завдань, поставлених перед колективом. Вони повинні бути виключно здійсненними і реальними. Нереальність завдань, неможливість їх виконання породжує сприйняття членами групи розпоряджень і вказівок керівника як необов’язкових. Це значно ослаблює дисципліну. Керівник повинен враховувати також наявність, умов для виконання поставлених завдань, а в разі необхідності потурбуватися про їх створення, інакше навіть цілком реальне завдання або наказ також можуть бути не виконані.
В числі факторів, що визначають психологічний клімат у туристській групі важливе місце займають методи керівництва туристською групою.
Оскільки група формується на добровільній основі, її члени орієнтовані переважно на демократичні методи управління. Однак у певні моменти, коли від рішучості і розпорядливості керівника залежить життя учасників, він цілком правомірно розраховує на розуміння своїх, часом жорстких, вимог, на беззаперечне виконання розпоряджень, що характерно для авторитарних методів керівництва.
Демократичні методи управління мають своєю основою абсолютний авторитет керівника, який підтримується його перевагою перед іншими в досвіді, знаннях, організаторських здібностях, людських якостях. Такий керівник уникає нав’язування іншим своєї волі, роблячи їх співініціаторами всіх рішень. Він терпимий до недоліків і помилок своїх товаришів, і в оцінці своїх дій і поведінки інших керується інтересами групи, а не власними емоціями. Він не підкреслює свого особливого становища в групі. Нормою для нього є потреба радитись і прислуховуватись до порад. Вищою оцінкою достоїнств керівника є готовність його товаришів знову піти з ним у похід. Група з таким керівником відзначається стійким психологічним настроєм, згуртованістю, різноманітністю мотивації міжособових зв’язків, значним потенціалом колективної волі, здатністю протистояти незгодам.
До авторитарних методів управління вдається керівник, авторитет якого настільки малий, що при іншому способі спілкування він втрачає контроль над колективом і можливість впливу на нього. Такий керівник не вміє встановлювати дружні стосунки, погано контактує з людьми. Неминучий результат авторитарного керівництва – нестійкий психологічний клімат і відсутність єдності в групі, ізольованість керівника, постійне невдоволення учасників походу. Така група потенційно конфліктна, у ній постійно існує загроза виникнення аварійних ситуацій.
Найбільш успішно справляється з групою керівник, який уміло користується всім арсеналом засобів впливу в залежності від конкретних обставин і важливості завдань, а також від фізичного і психічного стану кожного туриста.
Свідома дисципліна є однаково обов’язковою для всіх учасників походу, не виключаючи керівника групи.
Конфлікти і конфліктні ситуації в туристському поході. Управління конфліктною ситуацією. Вирішення конфліктів. Прагнення людини до виживання обумовлюється наявністю у неї фізіологічних і психосоціальних потреб.
Фрустрація і психологічні конфлікти. У кожній конкретній ситуації людина, спонукувана певними потребами, спрямовує свої зусилля на досягнення їх задоволення. Вона сподівається, що її дії приведуть до зміни даної ситуації у відповідності з її потребами.
До найважливіших фізіологічних потреб людини слід віднести потребу в їжі, воді, кисні і потребу у сні. Сексуальна потреба і потреба в материнстві не пов'язані, як попередні, з виживанням індивіда: вони обумовлені скоріше необхідністю виживання виду. Відокремлено від інших ці потреби практично не існують і визначаються умовами життя в суспільстві.
Поряд із потребами, що мають переважно фізіологічний характер, людина має психосоціальні потреби. Їх набір індивідуальний у кожної людини, він формується у процесі її розвитку і визначається її власною системою установок. До психосоціальних потреб можна віднести потребу в безпеці, потребу у власній правоті, потребу контролювати інших і не дозволяти іншим контролювати себе, потребу в любові, повазі, потребу в спілкуванні, потребу в ризику і т. ін. Задоволення цих потреб, ясна річ, кожна людина розуміє по-своєму, і сприйняття нею цих питань має властивість змінюватися з плином часу. Але іноді ситуація змінюється несприятливо для даної людини чи якісь причини заважають здійсненню планів і потреба залишається незадоволеною. В результаті людина переживає стан фрустрації.
Можна виділити чотири типи ситуацій, що спричиняються до фрустрації:
1)    фізичні перешкоди, що заважають задоволенню потреб (в'язень не може вийти з камери; вахтер не пропускає в будинок без перепустки і т.ін.);
2)    відсутність об'єкта, необхідного для задоволення потреб (ви хочете випити холодного пива, а його немає);
3)    біологічні обмеження, що перешкоджають задоволенню потреб (фізичні вади);
4)    соціальні умови, що перешкоджають задоволенню потреб (оточуючі не виявляють поваги, коханий або кохана не любить і т.п.).
В результаті недосягнення мети або незадоволення потреби людина переживає внутрішнє напруження, що часто супроводжується бурхливим емоційним станом, і прагненням відновити рівновагу за допомогою нової дії. Цей стан називають фрустрацією. В такому контексті фрустрація за своїм змістом виступає як нова потреба.
Крім ситуацій, пов'язаних із зовнішніми перешкодами, найважливішим джерелом фрустрації є психологічний конфлікт, коли перешкода на шляху задоволення наших потреб криється в нас самих. Звичайно, наші потреби утворюють певну систему, побудовану за їх важливістю для людини але вони можуть також протистояти одна одній і спонукати нас до взаємовиключаючих дій. У стані внутреособистісного психологічного конфлікту людині важко обрати правильний напрям дій, оскільки вона перебуває під впливом різноспрямованих потреб. Причому незалежно від того, який шлях ми оберемо, ми будемо перебувати у стані фрустрації.
Розрізняють кілька різновидів внутріособистісного психологічного конфлікту:
Конфлікт потреб. Скажемо, учасник походу хоче подолати навісну переправу чи стрибнути за допомогою гальмівної системи під час спуску по вертикалі (потреба в ризику) і одночасно відчуває сильний страх (потреба в безпеці).
Конфлікт між потребою і соціальною нормою. Наприклад, у поході склалася ситуація, коли чоловік має надати медичну допомогу жінці (чи навпаки) при травмі певної частини тіла, і тут виникає проблема необхідності подолання певних загальноприйнятих норм поведінки.
Конфлікт між різними соціальними нормами. Наприклад, керівник, який повів у похід своїх підлеглих, розуміє, що повинен показувати приклад іншим, і боїться, що може втратити свій авторитет.
Коли на нашому шляху виникає перешкода, коли мета, до якої ми прямували, не досягнена, ми накопичуємо психічне і фізичне напруження, яке з досягненням критичної точки може виплеснутись на поведінковому або фізіологічному рівні.