Копия Случайная новость

Екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



ЕКОТУР – OUTDOORING частина 7

«ЕКОТУР – OUTDOORING»


(за матеріалами навчального посібника «Спортивно-оздоровчий туризм» Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук
та курсу лекцій з «Активного туризму» С.В.Дмитрук)

Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 7
Польовий щоденник. Основні прийоми і правила ведення польового щоденника.

Польовий щоденник - це загальний зошит (краще в клітинку) з цупкою обкладинкою і прив’язаною до нього ручкою чи олівцем (бажано М - м’яким, що дозволяє робити записи в дощову погоду). Для абрисів, кроків і зарисовок у кінці щоденника вклеюють кілька аркушів міліметрового паперу і кальки. Слід мати у щоденнику також календар.
На титульному аркуші обов’язково вказується належність групи до певного відомства, організації, а також дані про власника щоденника зазначенням необхідних даних, адрес і т.ін. в розрахунку на аварійну ситуацію чи на той випадок, коли щоденник буде загублено. Наприклад:

Заклад (організація, підприємство, тур фірма)
Прізвище
Ім‘я
По батькові
Домашня адреса
Домашній телефон
Службова адреса
Службовий телефон
Посвідчення особи №
Паспорт (серія, номер, ким і коли виданий)
При нещасному випадку повідомити (адреса, телефон)
Група крові, резус-фактор
Щоденник містить важливу інформацію. В разі його втрати прохання
повернути за адресою: телефон
Змістовний аспект щоденника визначається практичним досвідом і особистими якостями його власника. Обов’язковими вимогами до ведення щоденника є інформативність і компактність записів. Існують спеціальні методики конспектування, але на практиці кожний, як правило, користується своїм підходом.
Найбільш швидким і вичерпним способом фіксування інформації є стенографія, але це вимагає спеціальної підготовки і часу для її дешифрування (як, до речі, і переписування тексту з аудіо касет).
Зручні в користуванні електронні щоденники і автономні переносні міні-комп’ютери (ноутбуки), але вони, крім високої ціни, надто вибагливі до умов експлуатації. Тому найбільш надійним і незамінним залишається і ще довго залишатиметься звичайний зошит, у якому звичним способом нотується необхідна інформація. У зв’язку з цим доречно розглянути найбільш поширені способи інформативного і компактного запису спостережень.
Телеграмний спосіб являє собою систему запису, в якій свідомо пропускаються знаки пунктуації, службові частини мови. Запис нагадує текст телеграми. Цей спосіб доступний для кожного, оволодіння ним не вимагає великих зусиль.
Абревіатурний спосіб, суть якого полягає в тому, що найбільш вживані слова, словосполучення, назви записуються за допомогою лише їх початкових літер. При такому способі запису доцільно з метою уникнення плутанини винести ці ключові слова на окрему сторінку, супроводжуючи їх відповідним умовним позначенням. Абревіатури завжди записуються великими літерами. Але надмірне захоплення абревіатурними скороченнями може призвести до того, що в результаті сам автор не зможе розшифрувати свій запис. Це обмежує вживання абревіатурних скорочень, які доречні лише стосовно загальновживаних широко відомих слів і словосполучень.
Спосіб скорочення закінчень має в своїй основі відкидання суфіксів і закінчень у довгих словах із збереженням коренів слів і префіксів, що дозволяють дешифрувати ці слова. Обмеження в застосуванні цього способу ті ж самі, що й для абревіатурного.
Практикуються, як правило, різні комбінації цих способів, на розсуд автора записів.
У щоденнику обов’язково повинні бути відведені поля шириною 2-3 см для коментарів, розрахунків, зауважень, уточнень, додаткових записів на випадок, коли щось пропущено. Їх розміщення і використання довільні.
Найпоширенішими є дзеркальні поля, на зовнішніх краях сторінок (така систему полів прийнята в учнівських зошитах для зауважень учителя).
Використовується й інший варіант - внутрішні поля, що сходяться до середини зошита і утворюють вільну внутрішню колонку. Такі поля зручні для розширених коментарів чи додаткової інформації до тексту, розміщеного на обох сторінках, а також для зарисовок, схем, креслень, абрисів, кроків тощо.
Рідше зустрічаються асиметричні поля, які розташовуються лише з правого (або лівого) боку сторінки. За зручністю та інформативною місткістю вони не відрізняються від дзеркальних полів, і їх використання (як і двох попередніх видів) є суто індивідуальним.
Використання зарисовок абрисів, кроків. Поруч із записом інформації, результати польових географічних досліджень ескізних перспективних зарисовок різноманітних географічних об’єктів. Фотографія не здатна змінити ц зарисовки, оскільки знімок не дає можливості підкреслити або відтінити необхідні деталі. Плоскі форми рельєфу, рослинний покрив, геологічні відслонення не завжди вдало відтворює фотографія. Крім того, знімок не несе в собі інформації, яку містять пояснюючі записи до зарисовки, і тому навіть фахівець не завжди може ідентифікувати зображений об’єкт. При фотографуванні завжди присутній елемент випадковості, тому не всі знімки можуть бути вдалими. Цінність зарисовок полягає саме в тому, що не маючи фотографічної подібності до об’єкта, вони супроводжуються пояснювальними записами. Ескізні перспективні зарисовки являють собою свого роду фактичний документ.
У похідних умовах зарисовки виконуються простим олівцем. Тільки при наступній обробці матеріалів малюнки в окремих випадках обводять тушшю, залишаючи всі пояснення і написи, зроблені олівцем. Олівець повинен бути м’яким або твердо-м’яким, добре загостреним і досить довгим, придатним для вимірювання. Гумка має бути м’якою, еластичною. Зарисовки виконують на аркушах креслярського паперу, що відповідають формату щоденника (оптимальний розмір – 13см х 19см), з нанесеною сантиметровою сіткою квадратів для зручності розташування зображення і дотримання масштабного співвідношення об’єктів. Виконання зарисовок вимагає наявності додаткового обладнання, в числі якого – бінокль для розгляду віддалених об’єктів, особливостей рельєфу, рослинного покриву тощо; компас для орієнтування на місцевості, необхідний при виконанні ландшафтних зарисовок. Ескізи обов’язково супроводжуються позначенням азимутів в градусах або стрілка північ-південь.
Ландшафтні ескізні зарисовки завжди виконуються в перспективі, що може бути лінійною або тональною (повітряною).
Однакові за розміром об’єкти, розташовані один за одним, по мірі їх віддалення від спостерігача, здаються все меншими, їх сторони – вужчими і коротшими. Паралельні лінії, що йдуть у напрямі нашого погляду, ніби сходяться в одній точці. Це явище називається лінійною перспективою. Точка перетину цих паралельних ліній називається головною точкою сходження і завжди лежить на лінії горизонту і на рівні очей спостерігача. Лінія горизонту визначає напрямок більшості ліній на малюнку: вони орієнтовані знизу вгору або навпаки, в залежності від місця перебування спостерігача.
Якщо спостерігач сидить на землі, то лінія горизонту опускається вниз, а всі об’єкти ніби витягуються знизу вгору. Коли спостерігач прямує вгору, то лінія горизонту піднімається, а всі об’єкти ніби притискаються до землі. В разі, коли точки сходження виходять за межі малюнка, побудова перспективи визначається суто геометричними законами.
Для відтворення ландшафту, виявлення масштабного співвідношення окремих об’єктів (елементів рельєфу, рослинного покриву тощо), побудови плану, їх розміщення найбільш зручною є найвища точка спостереження. В цьому разі лінія горизонту знаходиться високо, погляд може охопити значну територію. Якщо площина малюнка розташована нижче лінії горизонту, то це зображення називається перспективою з висоти пташиного польоту.
Зображення об’єктів на ескізних зарисовках диктується не тільки законами лінійної перспективи. Тональна, або повітряна перспектива має своєю основною здатність повітряного середовища згладжувати тональні співвідношення і яскравість фарб (явище поступового згасання тонів і зміни кольору із збільшенням відстані). Насиченість повітря парами води, пилом, а також умови освітлення є факторами, що посилюють цей ефект.
Тональна перспектива виконується за допомогою штрихового малюнка, при цьому варіюються товщина і напрямок штрихів. Форми рельєфу і об’єкти, розташовані поблизу, зображуються товщими лініями, штриховка наноситься більш щільно. Більш віддалені об‘єкти тонкими і навіть переривчастими лініями. Сусідні об’єкти зображуються більш детально, віддалені – схематично.
Враження тривимірності географічних об’єктів досягається за допомогою відтворення їх форми і об’єму, тобто висоти, ширини і довжини шляхом обведення контурів і з використанням штриховки. Лінії повинні бути чіткими геометрично рівними. Штрихи повинні не перевантажувати малюнок, а тільки передавати обриси об’єкта.
Способи зображення окремих елементів ландшафту. Рельєф зображується гранично спрощено – за допомогою різних за довжиною, нахилом і кривизною ліній. Рівні чи хвилясті лінії схилів, що не мають різких зламів і кривизни, відтворюють, як правило, м’який увалистий рельєф. Ламані і звивисті лінії, що окреслюють бровку, виходи корінних порід на схилах, використовуються для зображення розчленованого рельєфу. Поєднанням різноспрямованих ліній, зображують днище яру, балки, гребенеподібний вододіл. Іноді для відтворення ерозійних елементів рельєфу застосовують штриховку. Всі штрихи обов’язково повинні передавати форму рельєфу і наноситися в напрямку падіння схилів.
Рослинність. Схематичне зображення – лісів найчастіше виконується нанесенням силуету за допомогою ламаних і хвилястих ліній, чагарникові зарості - в такий самий спосіб, але дрібніше. Окремі дерева відмічаються лише в тому разі, якщо вони знаходяться на передньому плані. При цьому широко використовуються різні види штриховки, особливо для зображення трав’янистої рослинності, яке деталізується тільки на передньому плані. Трав’яниста рослинність зображуються лише стосовно відповідних географічних зон (степу, напівпустелі, саванни).
Гідрологічні об’єкти. Воду у спокійному стані зображують вертикальними або горизонтальними штрихами, що наносяться з урахуванням відображення в ній відповідних силуетів. При наявності течію та хвилювання, застосовують лінії різноманітної звивистості та довжини.
Оформлення зарисовок. Перш ніж приступити до роботи, необхідно чітко визначити об’єкт і мету зображення, обрати формат, визначити основні і другорядні плани. Наявність переднього плану завжди передає масштабність і глибину, відсутність середнього плану підкреслює різницю в розмірі об’єктів переднього і заднього планів, сприяючи посиленню просторового ефекту.
Точність, ясність і виразність зарисовки, забезпечується суворим дотримуванням основних принципів її побудови:
    проаналізувати ландшафт;
    визначити межі горизонту і нанести лінію горизонту;
    встановити точку головного сходження шляхом умовного продовження паралельних ліній, що йдуть у напрямку погляду спостерігача і окреслюють об’єкти спостереження;
    у процесі роботи не можна змінювати точку спостереження, оскільки кут зору повинен залишатися той самий;
    суворо дотримуватись масштабного співвідношення, пропорцій між об’єктами, а також відповідальності між горизонтальним і вертикальним масштабами малюнку. Оцінка співвідношення ширини, довжини і висоти об’єктів здійснюються за допомогою олівця, який тримають у витягнутій руці обов’язково у вертикальній площині і перпендикулярно до уявних променів, що окреслюють об’єкт;
    зарисовка виконується у стійкій послідовності: від загального до часткового; лише після закінчення схематичного контурного зображення можна перейти до деталей;
    всі об’єкти супроводжуються встановленими умовними позначеннями або підписуються;
    малюнок повинен супроводжуватися просторовою орієнтацією (на ньому позначається стрілка “Північ-Південь” або підписуються азимути головних об’єктів зображення);
    додаткові дані включають номер малюнка, дату його виконання, стислий зміст, місце, з якого було виконано зарисовку, текстове пояснення до неї, прізвище виконавця.
У камеральних умовах рисунок обводиться тушшю і звільняється від зайвих ліній. На ньому вказуються вікові межі стратиграфічних горизонтів, межі поширення генетичних типів відкладень, типи ґрунтів і рослинності, географічні назви, населені пункти, дороги, мости та інша інформація, в залежності від мети і завдання експедиції.
Крім перспективних зарисовок, у щоденнику вміщується також спеціальні креслення – абриси і кроки.
Абрис – окомірно виконане креслення, на якому позначаються усі об’єкти, а також цифрові дані вимірювань кутів повороту маршруту і відстані між ними.
На абрисі вісь руху, незалежно від поворотів маршруту, зображується прямою лінією на всю довжину сторінки. У вихідній точці і біля всіх кутів повороту маршруту визначають азімут кожного його відрізку і відстань між точками повороту руху. Всі відстані для абрису вимірюються парами кроків, часом руху або крокоміром і заносяться у щоденник без дотримання масштабу, але з обов’язковими цифровими позначеннями.
Всі значні об’єкти, розташовані на маршруті в межах візуального сприйняття, наносяться за допомогою окомірної зйомки. Напрямки візування на оточуючі об’єкти позначають пунктирними стрілками, на кінці яких зображується сам об’єкт або вказується його назва, зазначаються відстань до нього і азимут. В разі необхідності робляться додаткові уточнюючі записи для складання легенди.
На основі абрисів за допомогою транспортира масштабної лінійки складають кроки. Відстані наносяться в певному масштабі, кути відкладаються відповідно до записів і позначень, нанесених на абрисі. Кроки можуть бути також самостійною зйомкою.
Кроки – детальне зображення певного відрізку шляху чи окремої ділянки місцевості, що виконується за допомогою окомірної компасної зйомки безпосередньо в польових умовах під час маршруту. Кроки застосовують при прокладанні маршруту; подоланні складних його ділянок, визначенні місця привалу, а також у разі необхідності спеціального дослідження місцевості (геологічні оголення, долини річок, рослинний покрив тощо). Кроки складають також у тому разі, коли необхідна більш докладна інформація про дану місцевість, ніж та, що наявна в картографічних матеріалах. Крім того, кроки застосовуються з метою коригування і уточнення маршруту, яким просувається група.
В залежності від довжини маршруту і міри його деталізації кроки виконують у масштабі від 1:25 000 до 1:100 000. На маршруті проводять зйомку дороги (вісь руху) і місцевості по обидва боки від неї на відстані 250 - 500 м. Усе, що не можна відобразити в системі умовних позначень, доповнюють легендою, яка записується на полях щоденника. Просторова орієнтація позначається стрілкою “Північ-Південь”.
Режим ведення щоденника. Режим ведення щоденника подорожі можна умовно розподілити на денний і вечірній. Протягом дня (якщо не передбачено нічних спостережень) систематично ведуться записи, зарисовки. Увечері щоденник доцільно ще раз проглянути, систематизувати записи внести необхідні доповнення, завершити оформлення зарисовок, скласти кроки маршруту, підсумувати виконану роботу і визначити завдання на наступний день.