Копия Случайная новость

Екологічний туризм, екотуризм (англ. ecotour, ecotourism) - подорожі, що організовуються і здійснюються у такий спосіб, щоб не порушувати природний баланс екосистем, ландшафтів, не виснажувати туристсько-рекреаційні ресурси територій відвідування.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



Екотуризм частина 14

«ЕКОТУРИЗМ – ЕКОЖИТТЯ – ЕКОГРА»


Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 14. Еколого-освітня та виховна діяльність засобами екотуризму в межах природоохоронних територій
Формування і розвиток природоохоронного мислення в сфері туризму пройшло тривалий шлях, починаючи від утилітарного світосприйняття довкілля й до усвідомлення першочерговості природних законів у існуванні біосфери та розвитку ноосфери. Сучасне суспільство стало перед проблемою гармонійних взаємовідносин з природою та оптимізацією довкілля, єдністю пізнання законів природи і їх використання для загального блага. Вирішення цих проблем можливе за досягнення високого рівня свідомості, культури, освіти та виховання. При цьому розвиток екотуризму, екологічна освіта та виховання сприяють формуванню громадянина, його свідомості, патріотизму та професіоналізму. Завдяки усвідомленню цих складних і взаємопов’язаних проблем в другій половині XX століття в багатьох країнах світу було поставлено питання про екологічну освіту та виховання, як необхідну складову загального процесу навчання та виховання. Так в Законі України «Про охорону навколишнього середовища» (Стаття 7) вказано: “Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечується загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищенням кваліфікації та перепідготовки кадрів.” Також в Концепції громадського виховання особистості в умовах української державності вказується, що “громадська зрілість передбачає дбайливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Це ставлення виявляється в особистій причетності і відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення вміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних проблем навколишнього середовища.”
У загальному випадку елементи формальної еколого-освітньої та виховної діяльності присутні в навчальних закладах всіх рівнів. Так зокрема в межах державної освіти розрізняють дошкільну, шкільну та позашкільну форми екологічної освіти та виховання. Перші дві форми чітко визначені і здійснюються за конкретними навчально-виховними програмами, які враховують принцип послідовності і перманентності педагогічного процесу. Цілеспрямована екологізація освіти нині широко здійснюється у середніх загальноосвітніх, спеціальних та вищих навчальних закладах. Окремим її напрямком є підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців для різних галузей економіки, освіти, культури, що також передбачає набуття нових екологічних знань і формування сталої екологічної культури природокористування. Доповненням до попередніх видів формальної освіти є позашкільна екологічна освіта й виховання, що нині є дуже різноманітною.
Зауважимо, що останнім часом державні природоохоронні установи та організації також активно переймаються проблемами екологічної освіти та виховання населення. До них насамперед відносяться такі установи, як національні природні парки, біосферні заповідники, природні заповідники, ландшафтні парки, природничі музеї тощо. Такі організації є місцем інтеграції формальної і неформальної екологічної освіти. Їх особливість полягає в тому, що в них відбувається поєднання теоретичних та практичних аспектів наукових досліджень і пропаганди екологізації виробництва, освіти, виховання. В них сконцентровані наукові й педагогічні кадри, існують відповідні інформаційні бази, здійснюється екологічний моніторинг за станом природного середовища, є можливості для створення природничих музеїв, колекцій, бібліотек тощо.
Нині також відбувається формування і розвиток інтегративного нормативно-правового поля, що стосуються природоохоронної діяльності та екологічної освіти й виховання. Так зокрема в Законі України “Про природно-заповідний фонд” (Стаття 9 ) зазначається, що “території та об'єкти природно-заповідного фонду ... можуть використовуватися в ... освітньо-виховних цілях”, а в статті 66 зазначеного Закону вказується, що з метою міжнародного співробітництва в галузі охорони та використання природоохоронних територій організується спільна еколого-виховна робота. Також у Концепції екологічної освіти та виховання при характеристиці неформальної екоосвіти наголошується на сприянні центральних органів виконавчої влади в сфері охорони навколишнього природного середовища у організації і здійсненні заходів, спрямованих на екологічну освіту й виховання населення, а також про сприяння об’єктів природно-заповідного фонду неформальній екологічній освіті населення.
На основі вищезазначених нормативно-правових актів розроблено і діє Положення “Про наукову діяльність заповідників та національних парків України” (№358/2162 від 29.08.1997) та Положення “Про еколого-освітню діяльність заповідників і національних парків України” (№ 630/3070 від 05.10.1998 р.). Згідно цих документів, усі природоохоронні об'єкти є базою для проведення еколого-освітніх та виховних заходів. При цьому такі природоохоронні об'єкти, національні природні парки, біосферні заповідники, природні заповідники, регіональні ландшафтні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, зоопарки й ботанічні сади повинні мати відповідні структури, що здійснюють еколого-освітню і виховну діяльність. Інші категорії об’єктів природно-заповідного фонду хоч і не мають таких спеціалістів, але можуть використовуються для здійснення еколого-освітньої та виховної діяльності передусім засобами екотуризму.
Метою еколого-освітньої та виховної діяльності об’єктів природно-заповідного фонду України як основного територіального базису екотуризму є формування нових гармонійних і довготривалих етичних стосунків людини з природним середовищем, на що вказується в матеріалах міжнародних конференцій ООН з довкілля та розвитку (Ріо-де-Жанейро - 1992, Йоганнесбург - 2002), сприяння сталому розвитку суспільства та природи, формування екологічної свідомості та екологічної культури всіх верств населення, виховання розуміння сучасних екологічних та природоохоронних проблем та сприяння вирішенню їх на регіональному та державному рівнях, підтримка природно-природоохоронної справи широкими верствами населення як необхідної умови виконання ними своїх природоохоронних функцій.
Таким чином комплекс глобальних загальнолюдських екологічних цінностей зумовлює формування і розвиток безперервного процесу екологічної освіти і виховання, який має розпочинатися з первинних екотолерантних морально-етичних засад, що формуються в родині, і надалі поглиблюються в навчальних закладах всіх рівнів, в суспільних, державних та недержавних екотуристських та природоохоронних організаціях.
Основний об'єктом, який є базовим при здійсненні еколого-освітньої та виховної діяльності засобами екотуризму на територіях природно-заповідного фонду є природне середовище. Саме тут, а не в шкільних класах чи студентських аудиторіях, провадяться найбільш ефективні заняття і здійснюються інші форми освітньої та виховної роботи з населенням. На територіях природно-заповідного фонду можуть створюватися природничі музеї, колекції, гербарії, зоопарки, живі куточки, гідрометеомайданчики, фізико-географічні та біологічні стаціонари, розсадники, виробничі ділянки, пробні площі, моніторингові ділянки, які можуть використовуються як модельні та базові об'єкти для здійснення еколого-освітньої та виховної роботи, чільне місце в якій займає екотуризм.
Еколого-освітня та виховна екотуристська діяльність в природоохоронних об'єктах має загальну гуманістичну спрямованість, при якій використовуються всі основні компоненти змісту освіти - діяльнісний, пізнавальний, ціннісно-формуючий, розвивальний, комунікативний, рефлексивний та технологічний.
Так діяльнісний компонент реалізується у цілеспрямованій фізичній та інтелектуальній активності учнів під час еколого-пізнавальних екскурсій екостежками та екотурами.
Пізнавальний компонент забезпечує опанування знань про природу, зокрема про природно-заповідний фонд, ландшафти, рослинний і тваринний світ.
Ціннісно-формуючий - поглиблює усвідомлення загальносвітових та загальнодержавних, національних природних цінностей (види флори і фауни, які мають символічне значення і використовуються в традиціях і обрядах, мають наукове і народногосподарське значення).
Розвивальний компонент розвиває та закріплює раніше набуті знання та посилює інтерес до пізнання природних явищ, процесів живої та неживої природи, сприяє творчому мисленню, активізації та поглибленню наукових знань.
Комунікативний компонент екологічної освіти та виховання забезпечує смислове сприйняття навколишнього середовища через спілкування з професіоналами екологами, природоохоронцями та аматорами природолюбами. Так фахівці природоохоронних установ покликані сприяти формуванню у екскурсантів моральних засад природокористування, етики поведінки в природі.
Рефлексивний компонент екологічної освіти та виховання сприяє формуванню життєвої позиції щодо збереження природного довкілля та створенню екологічно безпечного життя і здоров'я людини, сприятливих умов для існування біорізноманіття.
Технологічний компонент сприяє оволодінню та закріпленню методів та методик дослідження природних об'єктів, навичок практичної роботи, розвиває вміння формувати базу даних, проводити камеральну обробку зібраного матеріалу.
Еколого-освітня й виховна екотуристська діяльність здійснюється з використанням різних педагогічних методів і прийомів та організацією різних форм освіти і виховання. При цьому виключно важливими є взаємовідносини людини і довкілля в яких у загальному випадку розрізняють чотири узагальнених аспекти: емоційний, пізнавальний, практичний, вчинків.
Емоційний аспект характеризує ставлення до природи, яке пов'язане з оцінювальними судженнями, перевагами і почуттями людини щодо природи.
Пізнавальний аспект характеризується ступенем готовності сприймати, бажанням отримувати, шукати та опрацьовувати інформацію про природу (відвідувати лекції, музеї, візит-центри, працювати з літературою, спеціалістами тощо).
Практичний аспект характеризується готовністю і бажанням до практичної діяльності (спілкування з природою).
Аспект вчинків характеризується активністю людини, спрямованою на зміну довкілля відповідно до її ставлення до природи. Важливим при впровадженні цього компоненту є позитивні зміни: охорона, збереження, відтворення та раціональне природокористування, і, призупинення негативних змін, які виникають при використанні довкілля для задоволення особистих чи колективних потреб.