Копия Случайная новость

Екологічний туризм, екотуризм (англ. ecotour, ecotourism) - подорожі, що організовуються і здійснюються у такий спосіб, щоб не порушувати природний баланс екосистем, ландшафтів, не виснажувати туристсько-рекреаційні ресурси територій відвідування.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



Екотуризм частина 5

«ЕКОТУРИЗМ – ЕКОЖИТТЯ – ЕКОГРА»


Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»

Частина 5. Витоки екотуризму
Гносеологічні (пізнавальні) першооснови екологічного туризму сягають своїм корінням у часи Античності. Організація подорожей з метою пізнання природи і культури інших народів та країн органічно існують вже у давньому світі. Так, в VI ст. до н.е., давні греки та римляни здійснювали подорожі до Єгипту, де їх приваблювала давня історія, культура, архітектура (піраміди), своєрідні природні умови. Видатні мислителі та мандрівники Давньої Греції - Геродот, Аристотель, Демокрит, Квинтилиан в своїх трактах присвячених вихованню рекомендували пізнавати природу у безпосередньому спілкуванні з нею.

Наступний поштовх до розвитку пізнавальних, інтелектуально-освітніх та оздоровчих основ екологічного туризму відбувається у епоху Відродження (XV - XVI ст.). Так, визначні представники західноєвропейського Відродження X. Вівес, М. Монтель, Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський вказували на необхідність введення організованого процесу фізичного виховання молоді, наголошуючи на особливе значення пішохідних походів. Вітторино де Фельтре у 1425 році організував школу де викладалися різноманітні туристські вправи та здійснював із своїми учнями багатоденні походи у передгір'ях Альп. На велике інтелектуально-освітнє та оздоровче значення активних піших походів у природному середовищі також вказували викладач І. Гамераріус («Розмови про фізичні вправи»), італійський професор медицини І. Меркуріаліс («Види фізичних вправ»). Туристські походи як засіб освіти та оздоровлення практикувалися навіть в семінаріях єзуїтів.
В епоху Просвітництва (XVII ст.) в працях Ж.-Ж. Руссо, Г. Ліблі та ін. вперше виокремлюється роль та значення туристських походів як засобу патріотичного виховання, формується вчення «Про пізнання природи та прагнення до вироблення норм поведінки у природному середовищі». Зокрема Ж.-Ж. Руссо вказав на важливість пішохідних подорожей для зміцнення здоров'я, обґрунтував теорію навчання та виховання молоді, де подорожі є неодмінною складовою, розкрив мету та завдання подорожей і їх взаємозв'язок з іншими засобами формування особистості. Його теорія отримала значного розвитку у працях відомих німецьких педагогів І. Зельцмана, І. Мутса-Мутса, Ф. Яна.
В кінці XVII ст. - на початку XVIII ст. в європейських країнах вчителі починають використовувати одноденні навчальні прогулянки та подорожі з учнями до різноманітних визначних місць, що отримують назву екскурсій. Широкого практикуються «екскурсії у природу», урізноманітнюється та вдосконалюється теоретико-методологічна та технологічна база організації та проведення подібних «природничих» екскурсій та походів.
На початку XIX ст. в країнах Західної Європи вперше на суспільно-значущому рівні проявляються наслідки забруднення середовища існування людини у великих містах. Як протидія урбанізаційному тиску поширюється рух «Назад до природи», набувають подальшого розвитку основи застосування подорожей з метою фізичного та інтелектуального розвитку особистості. У другій половині XIX ст. в різних країнах створюються альпійські клуби та товариства. Перший альпійський клуб виникає в Англії (1857 р.), потім Австрії (1862 р.), Італії і Швейцарії (1863 р.), в Німеччині (1869 р.), а до кінця XIX ст. подібні клуби та товариства існують у більшості європейських країн.
Визначною подією в контексті розвитку основ екологічного туризму є створення за ініціативою віденської газети «Arbeiterzeitung» туристського товариства «Die Naturfreunde» («Друзі Природи»). Товариство «Друзі природи» стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків по всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття. Незабаром з'явилися перші осередки товариства поза межами Австро-Угорщини, зокрема на території Західної України. Інтенсивне поширення та розвиток яких призвів до створення у 1908 р. у Відні Міжнародного центру туризму.
Туристсько-краєзнавчі подорожі та екскурсії стали потужним чинником національно-культурного відродження в Україні, а саме на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Так, у 1851 р. львівський студент Федір Білоус сам-один пустився в мандрівку в гори і пішки пройшов дорогу зі Львова у болехівські гори. Відомі також дані про тогочасні групові студентські походи та мандрівки рідним краєм та у Карпатські гори.
Організаторами та учасниками перших природознавчих та народознавчих (етнографічно-краєзнавчих) туристських маршрутів були Яків Головацький, Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та ін. Чільне місце серед мандрівників посідають члени «Руської Трійці», гурток Маркіяна Шашкевича.
У період з 1832 р. - по 1840 р. Яків Головацький, сам та разом із іншими учасниками «Руської трійці», здійснив численні туристсько-краєзнавчі пішохідні подорожі Галичиною, Карпатськими горами, Закарпаттям, Польщею, північно-східною Угорщиною. Під час кожної з них він вивчав природу рідного краю, пам'ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.
Пристрасним мандрівником був також історик Іван Вагилевич. Ще у роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) ним здійснюються ряд краєзнавчих подорожей під час яких вивчається життя автохтонних мешканців Українських Карпат - бойків, гуцулів і лемків. Збирається фольклор та етнографічні матеріали, проводиться археологічні дослідження. За їх результатами створюються краєзнавчі нариси.
Регулярно здійснював туристські подорожі по рідному краю Омелян Партицький. Зібраний ним та його товаришами археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою серії науково-популярних статей «Образи Руси Галицької», рукопису «Подорожньо-етнографічні записки цей текст списано з сайту recreation» та етнографічного опису «З життя волинського люду». О. Партицьким були розроблені численні туристсько-краєзнавчі маршрути та екскурсії. У 1878 р. він звертається до краян, мешканців Львова з пропозицією розширити місця для прогулянок, прокласти нові маршрути відпочинку, зайнятися вивченням рідного краю, наслідуючи в цьому відношенні досвід жителів таких європейських міст, як Краків, Відень, де для відпочинку широко використовують околиці. Це без сумнівно є одним з найперших в історії України досвідом впровадження в практику міського життя норм екологічного туризму
Значну частину свого життя присвятив краєзнавчим подорожам письменник Іван Нечуй-Левицький. Найбільш відомий з його подорожніх нарисів «Мандрівка на українське Підлясся». Дослідження пам'яток культури, особливостей діалекту, одягу та побуту лемків, а також з давніх релігійно-культових споруд і пам'яток дали можливість йому встановити незаперечні культурно-історичні зв'язки Лемківщини з Наддніпрянською Україною.
Значний внесок у розвиток пізнавальних основ активного туризму зробив письменник Іван Франко. Свої мандрівки Прикарпаттям й у Карпати він розпочав ще в ранньому дитинстві. У 1883 р. І. Франко організував «Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу», згодом 1984 р. «Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю» при «Академічнім братстві». За їх ініціативою в період з 1883 по 1888 рр. були проведені численні туристські мандрівки. Активними учасниками яких були студенти університетів Львова, Відня, Кракова, Чернівців та члени різних туристських товариств. Активними співорганізаторами та учасниками цих походів також були Микола Шухевич, Євген Олесницький, Кирило Трильовський, Євген Петрушевич. За результатами мандрівок були видані численні фольклорні, етнографічні та природознавчі публікації.
Отже, в розвитку туризму на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. пріоритетними напрямками були природознавчий та етнографічно-краєзнавчий за висловом Івана Крип'якевича - «Відкриття природи та відкриття народу».