Копия Случайная новость

Рекреационная деятельность охватывает различные виды занятий (туризм, физкультура, спорт, художественная самодеятельность, техническое творчество, коллекционирование и т.п.) с неодинаковой степенью физических, интеллектуальных и эмоциональных нагрузок.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



Екотуризм частина 3

«ЕКОТУРИЗМ – ЕКОЖИТТЯ – ЕКОГРА»


Світлана Дмитрук «Екотур-інфо»


Частина 3. Екотуризм базові поняття і терміни
(продовження)


Узагальнюючи всі вище наведені визначення, можна виділити три основних складових екотуризму - еколого-освітню, природоохоронну, етнотолерантну.
Еколого-освітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);
Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.
Етнотолерантна (її ще можна назвати етногеоекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.
При відсутності хоча б однієї з цих складових екотуризм неможливий у принципі. У таблиці 2 згруповано основні недоліки визначень поняття «екологічний туризм».

Таблиця 2. Недоліки деяких визначень екотуризму (за В. В. Храбовченко, 2003 із доповненнями)
Визначення    Недоліки
Відвідання національних парків і інших природних об'єктів з метою спостереження і отримання насолоди від видів рослин, тварин, а також місцевої культури    Не враховуються інтереси місцевих мешканців, не зберігаються екосистеми
Пізнавальна подорож, що збагачує знаннями про природу, допомагає зберегти екосистему, залишаючи при цьому недоторканими мешканців природного середовища    Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців
Відповідальний туризм, що зберігає природні об'єкти та покращує добробут місцевого населення    Виключає пізнання природи туристами
Туризм, що включає подорожі до відносно недоторканих (неспотворених або незабруднених) місцевостей, з місцевостей, з метою дослідження та милування пейзажем, дикими тваринами і рослинами, а також пам'ятниками культурними    Не враховуються інтереси місцевих мешканців, не зберігаються гаються екосистеми
Туризм, який ґрунтується на порівняно недоторканому природному середовищі, не є руйнівним, здійснюється в режимі адекватного менеджменту, сприяє тривалому захисту і управлінню охоронними територіями    Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців
Туризм, чутливий до навколишнього середовища    Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців, не зберігаються екосистеми Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців, не зберігаються екосистеми
Подорож з метою розуміння культури і історії природи, отримання економічної вигоди, що в той же час не зачіпає екосистему    Вияв неповаги до інтересів місцевих мешканців
Стан із змістовним наповненням терміну «Екологічний туризм» ускладнюється використанням великої кількості споріднених та схожих за змістом термінів: «природний туризм», «м'який туризм», «зелений туризм», «відповідальний туризм» тощо. Необхідно також відзначити, що заплутаність та неоднозначність терміну не дозволяє отримати точні статистичні дані про розвиток екотуризму. Тому експерти WТО в підрахунку прибуттів і надходжень від різних видів туризму використовують поняття «туризм, орієнтований на природні туристські ресурси», або «природний туризм» (Nature based tourism), куди відносять і екотуризм.
Однією з причин такого стану В. Храбовченко аргументовано вважає першопочаткове використання терміну маркетологами для впливу на туристів, орієнтованих на природу, її захист і активний відпочинок (outdoor). Насправді таких туроператорів у більшості випадків мало турбувала охорона навколишнього середовища. Тому ідеї екотуризму довгий час викликали і викликають певні дискусії у науковців. На практиці під брендом «Екотуризму» завзято реалізуються програми активного туризму (спортивно-оздоровчого, пригодницького, екстремального, тощо).
Підсумовуючи необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини багато провідних турфірм відмовилися від використання терміна, тому що він розуміється різноманітними групами споживачів по-різному. У зв'язку з цим, резонним є висновок міжнародного товариства екотуризму (ТІЕS) про те, що ніколи не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом. Екотуризм необхідно визначати як авангард, що привносить усе краще на туристський ринок і є зразком для наслідування у всьому світі.
Для більш глибокого розуміння цього виду подорожей наведемо 10 заповідей екотуриста, сформульованих (ТІЕS):
    пам'ятати про уразливість Землі;
    завжди ходити тільки протоптаними стежками;
    лишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
    пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
    шанувати місцевих мешканців;
    не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
    підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;
    де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища;
    підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
    подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.
З цих позицій екологічний туризм можна вважати базовою концепцією сталого життєздатного розвитку туристської індустрії у XXI сторіччі.
Як уже відзначалося вище, термін «екотуризм» був запропонований та введений у обіг маркетологами (Храбовченко, 2002), а не вченими (туризмознавцями), тобто екотуризм виник в результаті потреб самих туристів, що виявляється у попиті на спілкування з природним середовищем, появі нових групових і суспільних потреб у вивченні й охороні природи, культурної спадщини тощо. У такий спосіб екотуризм реалізується як реальний економічний чинник, що спонукає туроператорів до його розвитку.
Таким чином наявність екотуристів (ринку попиту) та туристська індустрія (турбізнез, що реагує на попит та формує пропозицію), є основною рушійною силою розвитку екологічного туризму. Уявлення деяких вітчизняних експертів про те, що головним чинником розвитку екотуризму виступають туристські ресурси природоохоронних територій, не отримує жодного реального підтвердження. Ресурси в Україні є давно, а екологічний туризм розвивається переважно в теоретичній площині.
Тому стратегія розвитку екотуризму через національні й регіональні адміністрації, комітети та держуправління з туризму та систему відповідних органів управління природоохоронними територій вимагає більш глибокого концептуального та практичного опрацювання. Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристська індустрія (турбізнес) розвивають екотуризм, як напрямок туристської діяльності.
Ґрунтуючись на даному положенні, легко пояснити географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріальне розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.). Тому батьківщиною екотуризму варто вважати не екотуристські території, а місце появи, формування першої групи свідомих екотуристів.
Звідси також зрозуміло, чому екотуризм слабко розвинутий в Україні як напрямок внутрішнього туризму - у нас ще не сформувався попит на даний напрямок туризму, дуже мало свідомих екотуристів, що готові витратити кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком цього є слабкий розвиток туристської пропозиції, у результаті чого нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного, паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму, тобто такого, що необхідно підтримувати з державних засобів.
Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.