Копия Случайная новость

Екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



АНІМАЦІЙНИЙ ЕКОТУР частина 9

Анімаційний Екотур

C. Дмитрук, Екотур-інфо

Основні види ігор, що застосовуються в анімаційній діяльності в туризмі

Розглянемо найбільш поширені види ігор, що застосовуються в анімаційній діяльності в туризмі та інших видах активної рекреації.

Рухливі ігри – це такий вид ігрової взаємодії, загальна рухова активність в якій за свою тривалістю і різноманітністю є вищою за звичайну. Рухливі ігри завжди вимагають від учасників фізичної активності, спрямованої на досягнення певної визначеної мети. При цьому рухливі ігри орієнтовані на абсолютно конкретні ігрові завдання: “наздожени, піймай, знайди...тощо”. В цих іграх цілком органічно є присутнім момент змагальності, проявляється вміння діяти, як індивідуально, так і разом з командою. Звичайно, аніматор рухливих ігор сам повинен бути активним і “надихати” своїм настроєм і запалом учасників. І природно, він сам повинен уміти грати і при потребі бути готовим включитися у гру і в такий спосіб підтримувати її темп і динаміку.

Рухливі ігри є одним з найдавніших універсальних засобів для підвищення рівня емоційного стану групи, коли необхідно “підбадьорити” учасників і навіть краще познайомитися один з одним, але, насамперед ці ігри виконують рекреаційну, розвиваючу і розважальну функції. Їх краще проводити на свіжому повітрі або у великому приміщенні в моменти, коли просто учасникам необхідно відпочити, причому неважливо, з якою аудиторією працює аніматор (дорослим людям рухова активність допомагає відпочити рівною мірою, як і дітям).

Рольові ігри – імітаційна форма ігрової діяльності, що передбачає особливий вид життєдіяльності учасника пов'язаний з прийняттям особливого способу вияву і дій, на час гри. Проживання учасником певних є надзвичайно ефективним при розв'язанні різноманітних психолого-педагогічних задач і конфліктних ситуацій. Головна мета застосування рольових ігор спрямована на розвиток у учасників аналітичних здібностей, прищеплення вміння приймати ефективні рішення в різних складних і проблемних ситуаціях, зокрема, пов'язаних з організацією та керівництвом. Також у процесі рольової гри розкривається різноманітні риси особистості учасників, виявляються їх здібності й перспективи особистісного зростання.

Найбільш поширеним різновидом рольових ігор є сюжетно-рольові, а найдавнішими з них є фольклорні ігри. Останні є невід’ємним атрибутом народних свят і дійшли до нас у вигляді особливих сюжетно-рольових ігрових взаємодій, що поєднують рухову активність та виконання певних ролей. Багато хто пам’ятає їх з дитинства. Поза тим, що ці ігри цікаві й динамічні, саме за їхньою допомогою і здійснюється “зв'язок часів і поколінь”. Основне їх призначення, як і рухливих ігор розвиваюче, рекреаційне та розважальне. Також сюжетно-рольові ігри потужний інструмент розвитку комунікативних навичок. Це можуть бути як певні конкретні навички, так і одержання учасниками комунікативного досвіду загалом. Розглянемо загальні особливості сюжетно-рольових ігор.

Сюжетно-рольові ігри досить об'ємні за часом, це важливо враховувати при плануванні такої ігри. Так наприклад сюжетно-рольова гра може тривати від декількох годин до декількох діб. Визначити точний час складно, оскільки динаміка ігри задається самими учасниками й у кожній ігровій групі є виключно індивідуальною. Зрозуміло, що аніматор безумовно впливає на цей процес, але дати чітку установку закінчити гру, наприклад, в якийсь визначений час часто буває дуже складно. Тому, регламентуючи таку гру, аніматору необхідно застосовувати спосіб “плаваючого часу” (наприклад повідомити учасникам, що завершити гру планується у такий то час плюс, мінус півгодини).

Сюжетно-рольова гра має певну структуру:

– введення в гру (звичайно відбувається за допомогою створення зовнішнього антуражу, костюмів, музики, а також вступної легенди);

– освоєння ігрових ролей (ролі можуть призначені цілеспрямовано, можуть бути обрані добровільно або розподілені за жеребом, на освоєння ролей потрібно відвести певний час, щоб учасники придумали собі образ, при можливості костюм і легенду);

– правила ігри (озвучує аніматор, або майстер ігри, як його прийнято називати в сюжетно-рольових іграх, зазвичай у сюжетно-рольових іграх досить багато тонкощів і часткових моментів, тому тільки за умови чіткого розуміння кожним учасником всіх правил можна починати ігрову дію).

– ігрова дія (найбільш тривалий етап ігри, аніматор лише коректує, але в жодному разі не задає ігрову дію).

– підведення підсумків ігри (учасники, усе ще перебуваючи в ролях, резюмують ігрові результати й обмінюються думками, емоціями).

– вихід з ролей, або деролінг (роль – це власне все те, що стає частиною людини на час ігри). Зважаючи на те, що людина все життя так чи інакше грає ті або інші ролі, то для того, щоб залишити ігрову роль окремо від реального життя, необхідно приділити цьому певний час і особливу увагу. Так для певних учасників самостійна відмова від ролі може виявитися складною і хворобливою тому іноді у якості деролінгу нерідко використаються психотерапевтичні техніки. Однак незалежно від того, яку техніку буде використано у якості деролінгу, важливо створити умови для того, щоб кожний учасник міг подивився на свою роль із боку, зі своєї позиції відреагував ті емоції, які ця роль викликала, і залишив їх у ролі, а не в собі, прийнявши лише той досвід, що дала йому ця роль.

– аналіз результатів ігри здійснюється із метою визначення найважливіших виявів і здобутків всіх учасників, що стануть частиною досвіду кожного учасника.

Дидактичні ігри – специфічна ігрова творча форма навчання, виховання і розвитку, що активно застосовується у туристсько-рекреаційних анімаційних програмах для широкого вікового діапазону від дошкільнят, молодших школярів, шкільної та студентської молоді до дорослих фахівців. Власне сам термін “дидактична гра” розкриває педагогічну спрямованість та специфічне навчально-виховне змістове наповнення цього методу, відображає багатогранність застосування ігри з урахуванням дидактичної мети заняття, віку і рівня підготовленості її учасників (Богоявленська, 2002). Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, сенсорну (чуттєву) орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якої навчальної дисципліни та при організації будь-якої анімаційної програми. Характерними ознаками дидактичної ігри є моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень, розподіл ролей між учасниками ігри, різноманітність рольових цілей при виробленні рішення, взаємодія учасників ігри, які виконують певні дії, наявність спільної мети учасників ігри, колективне вироблення рішень, багато альтернативність рішень, наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників ігри тощо.

Яскравим прикладом дидактичної ігри є Брейн-ринг” (від англ. brain – мозок та ring – місце боротьби і змагання) – яскраве та емоційне інтелектуальне змагання між окремими групами або командами туристів за першочерговість та правильність надання відповіді з проблемних питань з певної теми, дисципліни, курсу. “Брейн-ринг” може бути використаний як виключно ефективний метод заохочення туристів до активізації процесу пізнання під час проведення поточного або підсумкового контролю. Особливим незмагальним варіантом “брей-рингу” є мозковий штурм – специфічний метод розв'язання невідкладних проблемних ситуацій, що можуть виникати в будь-якій сфері життєдіяльності людини – професійній діяльності, навчанні, спілкуванні тощо. Особливістю цієї форми є те, що для розв'язання певної проблемної задачі чи ситуації мікрогрупам туристів по 5-6 чоловік надається лише одна хвилина, а потім під час загальної дискусії виробляється найоптимальніше рішення.

Ділові ігри – це певною мірою імітація професійної діяльності, пов'язаної з організацією і управлінням певним процесом. Такі ігри використовують для розвитку креативності й формування практичних умінь і навичок майбутніх та діючих керівників для підвищення ефективності керівництва різними соціальними і соціально-економічними групами, осередками, організаціями, підприємствами, фірмами тощо. Також ділові ігри широко використовуються для стимулювання й підвищення інтересу туристів до навчальних занять, активізації процесу оволодіння майбутньою професією.

Специфічними особливостями ділових ігор є те, що при їх використанні процес навчання має бути максимально наближений до реальної практичної діяльності. Тому будь-яка ділова гра є імітаційним методом навчання. Також ділова гра є ігровим методом навчання, так як всі її учасники виконують певні ролі і відповідно до них приймають різні організаційно-управлінські рішення. Ділова гра є специфічним колективним методом навчання, тому що вона завжди здійснюється на колегіальній основі, так само колективно приймаються і всі рішення, які визначають і спрямовують процес ігри. Однією з найважливіших особливостей ділових ігор є те, що в них спеціальними засобами створюється особливе ігрове середовище та емоційний настрій гравців.

В анімаційних програмах в туризму часто використовуються такі дидактичні можливості ділових ігор як: алгоритмізація, прямий і зворотній зв'язок, програмування, ігрове ситуаційне моделювання, аналіз проблемних ситуацій та аналіз інцидентів, розв’язання проблемних задач.

Алгоритмізація полягає у розбитті певного процесу на кроки, етапи, блоки, модулі тощо та передбачає активне використання прямого і зворотного зв’язку в системі “аніматор – турист”. Дослідження психологів і педагогів дозвілля довели, що ділова гра є набагато ефективнішою, якщо у системі “аніматор – турист” активно діють прямі і зворотні інформаційні зв’язки. Так, потік організаційної ігрової інформації спрямовується від аніматора до туриста (прямий зв'язок), а сигнали про характер її сприйняття – від туриста до аніматора (зворотній зв'язок).

Програмування передбачає створення певних програм-алгоритмів, дотримання яких дозволяє туристам вирішувати більшість більш-менш однотипних проблемних завдань і ситуацій, проте залишає поза своєю увагою низку важливих проблем фахової підготовки туриста до професійної діяльності у змінних умовах сучасного виробничого середовища з його швидкоплинними та психологічно напруженими ситуаціями, коли задача містить низку суперечностей і потрібно знайти оптимальне рішення, або помилка у розв'язанні проблеми може мати надто серйозні наслідки, або проблема вимагає негайного вирішення при відсутності необхідних ресурсів та часу тощо.

Надійною науковою основою для вирішення цих проблем й удосконалення ділових ігор в туристський анімації є ігрове ситуаційне моделювання, тобто імітація конкретного об'єкта і наступне розігрування у динаміці різних варіантів дій не з самим реальним об'єктом чи суб'єктом, а з його імітаційною моделлю. Результати такої “ігри з моделлю” надають можливість виробити найбільш оптимальні рішення в масштабах реальних об'єктів, реальних взаємовідносин в колективах, операцій, які потрібно буде здійснити на практиці тощо.

Аналіз проблемних ситуацій є інструментом дослідження певної проблеми, оцінки й вибору найбільш оптимального варіанту її вирішення. Цінність цього методу полягає насамперед у поєднанні простоти в організації заняття з ефективністю результатів. Так, у процесі розв'язання конкретної навчальної ситуації туристи спираються на здобуті в університеті знання й використовують власний досвід, набутий під час навчальних і виробничих практик.

Одним з найбільш ефективних методів розв'язання проблемних задач є аналіз інцидентів, тобто найскладніших конфліктних випадків різного характеру. Особливістю цього методу є те, що туристи мають обов’язково отримати первинну інформацію про певну складну проблему чи проблемну ситуацію у вигляді опису події, який може мати в залежності від рівня теоретичної і практичної підготовленості туристів різну ступінь детальності. Ця форма, крім розвитку вмінь і навичок прийняття рішень, допомагає майбутньому фахівцю раціонально використовувати інформацію в умовах, наближених до реальної практичної діяльності.

Розв'язання проблемних задач – це, передусім, творча діяльність, спрямована на реалізацію низки навчально-виховних проблем. У такому контексті проблемна задача є ефективним засобом активізації пізнавальної діяльності туристів, удосконалення таких розумових операцій, як синтез, аналіз, узагальнення, доведення, формування життєво необхідних умінь і навичок. Розв'язання такої задачі передбачає самостійну роботу туристів з науковою літературою, що, у свою чергу, сприяє формуванню в них професійних інтересів, творчого підходу до різних життєвих проблем, готовності до професійної діяльності. Проблемні задачі можуть охоплювати широке коло питань, які майбутній фахівець зобов'язаний розв'язувати у своїй практичній діяльності.

Таким чином, використання проблемних задач стимулює розвиток у туристів винахідливості, ініціативи, впевненості у власних силах, допомагає виробляти вміння оперувати набутими знаннями, вміннями й навичками в конкретних ситуаціях, планувати практичні дії та передбачати їх наслідки, оцінювати їх значущість, що сприяє вдосконаленню туристами навичок самоаналізу, самоконтролю й самооцінки. Звернемо увагу на те, що, окрім терміну “ділові ігри”, останнім часом у спеціалізованій психолого-педагогічній літературі цей метод навчання також визначають як “організаційно-ділові”, “оперативно-ділові” та “менеджерські” ігри, що лише підкреслює їх значення в оволодінні методами організації й управління та набутті досвіду прийняття оптимальних організаційно-управлінських рішень.