Копия Случайная новость

Рекреация – от лат. Recreatio  — восстановление; франц. recreation – развлечение, отдых, перемена действия, исключающая трудовую деятельность и характеризующие пространство, связанное с этими действиями.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



АНІМАЦІЙНИЙ ЕКОТУР частина 8

Анімаційний Екотур

C. Дмитрук, Екотур-інфо

Наукові теорії та концепції ігри. Частина 2.

Сучасна гра – це особливий зріз соціокультурної дійсності, вихід людини за межі звичайного буденного ходу речей, можливості творити виходячи із глибини своїх почуттів і переживань. Гра розряджає суб'єктивну (соціально-психологічну) напругу, дозволяє прилучитися до культури свого народу, стає способом зв'язку поколінь і потужним засобом створення соціально-психологічної єдності нації.

Особливістю педагогічного напрямку у дослідженні феномену гри є її розуміння як специфічного розвиваючого процесу, наприклад – навчання, виховання, праця. Так, на думку видатного педагога А. Макаренка, між грою й роботою немає принципової різниці: “гарна гра” схожа на “гарну роботу”, і навпаки. Подібність ігри й праці, за Макаренком, виявляється у трьох основних аспектах. По-перше, у кожної “гарній грі”, як і в “гарній роботі”, є, насамперед, зусилля – фізичне, емоційне, інтелектуальне або духовне. По-друге, “гарна гра”, точно так само як і “гарна робота”, дарує почуття великого фізичного і духовного задоволення, потужні позитивні емоційні відчуття – радість (це може бути радість творчості, радість перемоги, радість естетична, радість якості, м’язова радість тощо). По-третє, в кожній “гарній грі”, як і в “гарній роботі”, є такий же високий рівень відповідальності.

 

Фундамент генетичного підходу до вивчення ігри заклав Д. Эльконін. Він спробував з'ясувати історичне походження ігри досліджуючи, як з ходом історичного розвитку змінювалося положення дитини в суспільстві, і на якому етапі розвитку людства виникла гра.

Так, прийнято вважати, що на первинному етапі еволюції людства, коли основним способом видобутку їжі було збирання, ігри ще не було. Діти дуже рано включалися в життя дорослих, на практиці засвоюючи способи видобутку їжі за допомогою примітивних знарядь. Далі, з появою вікового й полового поділу праці, у силу потреби в спеціальній підготовці майбутнього мисливця, скотаря, землевласника, виникають ігри-вправи. І тільки набагато пізніше, з розвитком і ускладненням знарядь праці й соціальної структури суспільства, з'являється рольова гра, як особлива реконструкція соціальних відносин з метою підготовки дитини до майбутнього дорослого життя. Ігрова поведінка й ігрова взаємодія дозволяє сформувати механізми співробітництва з партнером і змагання із суперником, використається для зняття психологічних стресів, для відпочинку й розрядки, для навчання й виховання.

Гра присутня на всіх етапах розвитку особистості. Дитина зайнята предметно-маніпулятивною грою – вивченням різних предметів. Її особливістю є повторення рухів і дій, свого роду тренування й розвиток певних поведінкових умінь. Пік ігри припадає на дошкільне дитинство, коли формуються всі людські здатності: прямоходіння, мова, уява, самосвідомість та інші. У своїх дослідженнях відомий психолог В. Мухіна дійшла висновку, що шестирічний вік – період розквіту ігрової діяльності дитини. Саме в цьому віці дитина стає здатною символічно моделювати ті соціальні відносини між людьми, до яких вона була так чи інакше причетна. Відповідно, завдяки ігровим заміщенням предметів і взятим на себе ігровим ролям дошкільник освоює довільні форми поведінки.

Упродовж дошкільного дитинства в грі розвиваються емоційна, вольова й інтелектуальна сфери особистості дитини. У результаті такої діяльності формуються прообрази майбутніх видів культурної діяльності: рухливі й змагальні ігри знайдуть своє втілення в спорті; рольова й режисерська гра – у художньо-естетичній діяльності тощо.

У період шкільного життя гра замінюється іншими видами діяльності. Зауважимо, що багато вчителів, що дотримуються “традиційних” методів навчання, гру попросту відкидають і забороняють. У той же час діти й підлітки проявляють активність більшою мірою саме в ігровій діяльності тому, що засвоєння багатьох моральних норм, правил, цінностей відбувається саме за допомогою непрямого виховного впливу, що власне і здійснює гра (правила ігри, поведінка інших учасників у грі, ігрове середовище, думка товаришів по грі, схвалення і несхвалення друзів та ін.), а не шляхом прямих повчань дорослих.

Сучасне суспільство на тривалий час (залежно від системи освіти на 10-12 років) виключає зі сфери життєвої активності підростаюче покоління, тим самим надаючи дітям можливість готуватися до дорослого життя. В остаточному підсумку виявляється, що гра в шкільному віці залишається провідною формою життєдіяльності, яка компенсує обмеженість і недоліки реального дорослого життя. Тільки гра ця стає іншою в ній, при збереженні зовнішніх ознак ігрового типу поведінки, зміняється внутрішній зміст. Якщо дитина лише відтворювала певні форми поведінка, то підліток в своїх ігрових діях відтворює також відносини, почуття, переживання, ризик і боротьбу реального життя. Грань між ігровим і реальним світом стає умовною, а іноді практично розчиняється. Коли соціальна активність утруднена, то й соціалізація в реальному світі значно утрудняється – залишається альтернативний варіант – створення нового світу у грі й через гру. Саме тому виникають команди юних-благочинців (піонерів-тимурівців, пластунів-скаутів) що допомагають (грають у допомогу) нужденним; рухи фанатів, що підтримують-вболівають за улюблену команду; а також різноманітні молодіжні об’єднання, що серйозно “грають” у якусь діяльність та ін. Саме в цьому новому світі підліток практично вперше в житті виступає як “діяч”. Таким чином ігрова діяльність є одним з головних факторів соціалізації, зокрема придбання особистого досвіду спільної життєдіяльності.

Прикметною особливістю інтегративного підходу є поєднання декількох наукових підходів. Найпоширенішою з таких теорій синтезованих на основі інтегративного підходу теорій є розуміння ігри як самовиявлення людини. Сенс ігри, при цьому, полягає в тому, щоб гравець виявив себе в ній, здобув суспільне схвалення, отримав задоволення від власних можливостей, позбувся від внутрішнього напруження. Таким чином гра в контексті теорії самовиявлення людини є “фактом індивідуальних пошуків самовиявлення”.

Визначний внесок у розвиток теорії ігри як самовиявлення людини належить Жанові Піаже. Він вважав, що гра становить лише одну із граней людської діяльності й пов'язана з нею так само, як уява з мисленням. Той факт, що гра є переважною діяльністю у дітей, пояснюється початковим етапом їхнього психофізичного розвитку. При цьому, гра є особливою формою творчості – “творчості з певною метою”, яка є своєрідною підготовкою до певних можливих форм поведінки на заданому рівні, що не вимагає їх негайного практичного застосування. Таким чином, у грі людина вчиться орієнтуватися в різноманітних нюансах навколишнього світу й готується до подолання різноманітних труднощів реального життя.

За Піаже, гра присутня на кожній стадії розвитку людини, і ніколи не зникає повністю. Основними формами ігри при цьому є: гра-вправа (сприяє формуванню найбільш складних навичок); символічна гра (допомагає формуванню семіотичної функції й процесів заміщення реальності знаками й символами, створюючи тим самим основу для художньої діяльності); гра із правилами (формує співробітництво й культуру змагання). Зауважимо, що у кожній із цих форм ігор інтелект відображає рівень розумового розвитку індивіда. Звідси загальний висновок Піаже про те, що діяльність людини стає ігровою залежно від “внутрішньої фантазії” особистості.

Підсумовуючи розгляд основних наукових теорій і концепцій гри підкреслимо, що гра це складний цивілізаційний феномен людства, що дозволяє розвивати, коректувати й формувати дуже багато особистісних та соціальних якостей людини. За допомогою гри можна розвивати пам'ять, увагу, сприйняття, вміння взаємодіяти і співробітничати, рухатися й освоювати навколишній простір, регулювати власний психофізичний стан, знімати агресію й психоемоційну напругу, настроюватися на роботу, освоювати нові знання і вміння, розвити навички й просто відпочивати й розважатися.

Також за допомогою ігри стає можливим не просто сформувати чи вдосконалити навички співробітництва, навички створення партнерських відносин, які вкрай важливі для життєдіяльності кожній людині, але й опанувати навичками саморегуляції, отримати досвід особистісного подолання безлічі психологічних бар'єрів і комплексів. Ситуація колективної ігрової взаємодії органічно формує норму про те, що не можна підвести команду, тим самим дозволяючи уникнути безлічі негативних явищ та створюючи щирі відносини взаєморозуміння і взаємопідтримки між учасниками.

Все це – першорядні завдання ігри, які, звичайно ж, необхідно заздалегідь обміркувати, зіставити та організувати адекватну їм ігрову взаємодію. Тут важливо знати й розуміти, що будь-які ігри повинні сполучатися й доповнювати одна одну: активні – спокійними; такі, що мобілізують тими, що релаксують тощо. Тут виключно важливо розуміти, на що саме спрямовано кожну конкретну гру, чому в неї будуть грати саме ці учасники і саме сьогодні або чому тільки завтра – це все складові елементи технології ігрової взаємодії.

Підсумовуючи зазначимо, що у будь-якому дослідженні ігри, у кожному науковому підході до ігрової взаємодії беззастережно й повсюдно приймалася, і нині приймається за відправний пункт положення про те, що гра займає важливе місце в житті людини, виконуючи цілий ряд функцій. Ці функції найрізноманітніші: комунікативна, релаксаційна, соціалізуюча, педагогічна, компенсаторна, гедоністична та ін. Інтерес до ігри як до особливому виду діяльності абсолютно виправданий, тому що вона забезпечує високу ефективність у будь-якій діяльності й разом з тим сприяє гармонічному розвитку особистості.