Копия Случайная новость

Екологічний туризм, екотуризм (англ. ecotour, ecotourism) - подорожі, що організовуються і здійснюються у такий спосіб, щоб не порушувати природний баланс екосистем, ландшафтів, не виснажувати туристсько-рекреаційні ресурси територій відвідування.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



АНІМАЦІЙНИЙ ЕКОТУР частина 7

Анімаційний Екотур

C. Дмитрук, Екотур-інфо

Наукові теорії та концепції ігри

Наступним етапом розвитку наукових основ ігрової діяльності людини стали дослідження на початку ХХ століття в межах біопсихологічного підходу до ігри.

За цим підходом, людина як суспільна істота, цілком перебуває під впливом інстинктів. Звідси будь-який вид соціальної поведінки людини і зокрема гра, ґрунтуються на властивих їй здатностях до цілеспрямованих дій. При цьому гра розуміється як особливий “соціальний інстинкт” людини. Таким чином, наявність у людини “ігрового інстинкту” обумовлює існування ігри в людському суспільстві, а її призначення полягає в тому, що вона входить у великий комплекс видів поведінки, що мають пристосувальний характер.

 

Так за Г. Мерфі ігрова діяльність є процесом збалансування організму людини із навколишнім середовищем. При цьому в основу мотивації “ігрової поведінки” людини покладено принцип внутрішньої константності (“постійності”) людського організму, що природно прагне до стабільності й стійкості. Звідси, у ситуаціях, коли організм людини виходить із стану подібного балансу, виникає певна напруга і відповідно формується мотив ігрової діяльності з метою зняття цієї напруги. Таким чином, серед великого розмаїття типів поведінки людини саме гра є одним з тих, за допомогою яких людський організм досягає необхідного йому балансу із довкіллям.

Окрім цього, в межах біопсихологічного підходу певні акценти були зроблені на дослідженні ролі і значення ігри у процесі творчого розвитку та саморозвитку людини. Так, за Ф. Бентендейком, натура людина полягає в тому, що вона є гравцем. Саме у грі людини здатна піднестися над дійсністю, над буденними обставинами й властивостями речей. Гра як діяльність із предметом, спрямована на і сприйняття нового в предметі. При цьому гра є особливою формою діяльності, що включає в себе експериментування, маніпулювання, наслідування, упізнавання знайомих рис, які “від ігри із предметом через гру з образом” ведуть у духовну сферу людини й сприяють сприйняттю нового, формуванню і розвитку уяви, фантазії, інтелекту.

Вивчення загальних закономірностей суспільної поведінки, суспільних процесів і рухів призвело до формування у ХХ столітті соціологічного підходу за яким гра розуміється як особлива діяльність людини, що обумовлюється наявними на певний час у неї фізичним станом та соціальними установками, які є властивими групі або групам, членом яких вона є.

В основу вивчення групового характеру ігри було покладено вивчення процесів, що відбуваються у рекреативній групі (“групі відпочинку”) таких як: змагання, конфлікти, співробітництво, акомодація (“пристосування до інших”); асиміляція (“уподібнення іншим”); соціалізація (“процес суспільного становлення особистості”) тощо.

Згідно соціологічного підходу найважливішим серед цих процесів, як за місцем у грі так і за впливом на індивідуума, є співробітництво. При цьому інтеграція групи супроводжується свідомим і несвідомим засвоєнням групових ідей та ідеалів, сприймаючи які, індивідууми звикають один до одного, стають сталою частиною групи й одночасно соціалізуються, тому що відповідні види ігри та ідеали визначаються певним суспільством. Звідси, основне призначення ігри полягає у створенні групової єдності й формуванні корисної суспільству особистості.

Із психотерапевтичних позицій для теорії ігри велике значення мали психоаналітичні й власне психотерапевтичні підходи. Так, гра за З. Фрейдом, заміщає техніку вільних асоціацій, на якій базується психоаналіз. Основними функціями ігор є зняття заборон, ілюзорне задоволення незадоволених у дійсності бажань тощо.

Новим поглядом на сутність ігрової діяльності людини стала концепція ігри Джейкоба Леві Морено за якою провідною функцією ігри в груповій психотерапії є лікування в групі при активній участі всієї групи. При цьому наголошується на те, що основною причиною виникнення неврозів є внутрішній конфлікт людини з малою групою (або групами), у якій відбувається її життя.

Використовуючи гру як теоретико-методичну основу, Я. Морено створює новий метод групової психотерапії – психодраму. Він поглибив розуміння “малої групи” і її місця в житті людини, знайшов спосіб підвищення морального рівня її членів, щиросердечної стійкості особистості. До дитячої ігри Морено ставився як до методу терапії й засобу попередження конфліктів, символічному здійсненню бажань, способу підготовки психіки й свідомості дитини в цілому до майбутніх форм дорослого поведінки й відносин.

Особливе місце в теорії ігри належить Й. Хейзинге, представникові культурологічного підходу до ігрової взаємодії. Він намагався простежити її роль у всіх сферах людської життєдіяльності. Для нього гра - первинна життєва категорія, не зв'язана ні з яким ступенем культури, ні з якою формою світогляду. Тут не потрібно зовнішнього примуса, воно поступається місцем етичним і естетичним факторам, одночасно сприяючи їхньому розвитку.

На думку Хейзинге, гра прикрашає й збагачує існування людини, внаслідок чого є життєво необхідною кожній людині незалежно від віку й соціального стану. При цьому гра виконує специфічну культурну функцію. Елементи ігри присутні в найдавніших історико-культурних джерелах цивілізації в міфі, культі, у святі. За допомогою ігри в ході цивілізаційного процесу формуються рушійні сили соціокультурного розвитку такі як – право, громадський порядок, ремесло, підприємництво, спілкування, мистецтво, поезія, освіта, наука. Всі вони мають витоки із «джерела ігрової дії й взаємодії». Тисячоліттями масові суспільні ігри зберігають своє незамінне місце в соціокультурному процесі, трансформувавшись у дійство яке сьогодні називається “святом”. Сучасне свято це одночасно – гра й не гра. Вона прикрашає свято й у той же час є його складовою частиною. Це подія, що зберігає взаємовідносини із першо-грою, що мала місце на етапі виникнення людської цивілізації.