Копия Случайная новость

Рекреация – от лат. Recreatio  — восстановление; франц. recreation – развлечение, отдых, перемена действия, исключающая трудовую деятельность и характеризующие пространство, связанное с этими действиями.

Контакты

04111 Украина г.Киев ул.Салютная 1-Б
Телефон офиса:
тел. (044) 599-5332
тел. (044) 227-8149
Наши сайты:
www.ecotour.com.ua
www.team.biz.ua
www.aat.ecotour.com.ua
www.info.ecotour.com.ua
Наша почта:
tkv@ecotour.com.ua
info@ecotour.com.ua

Поиск



АНІМАЦІЙНИЙ ЕКОТУР частина 6

Анімаційний Екотур

C. Дмитрук, Екотур-інфо

Наукові теорії та концепції ігри

З останньої третини XIX століття з'являються перші наукові теорії ігри. У ХХ столітті гра стає предметом систематичного наукового вивчення з позицій різних наукових підходів:

– фізіологічного (Г. Спенсер, М. Лацарус та ін.);

– біогенетичного (Г. Холл, Л. Епплтон та ін.);

– соціального (К. Гросс та ін.);

– біопсихологічного (У. Макдауголл, Г. Мерфі, Ф. Бентендейк та ін.);

– соціологічного (К. Рейнуотер, Д. Рисмен, М. Неймер, Е. Неймер та ін.);

– психотерапевтичного (З. Фрейд, Я. Морено, Г. Леманн та ін.);

– культурологічного (Й. Хейзинга та ін.);

– педагогічного (А. Макаренко та ін.);

– генетичного (Д. Ельконін, В. Мухіна та ін.);

– інтегративного: теорій, що синтезували кілька підходів до ігри як до самовиявлення людини (Ж. Піаже та ін.).

 

Так в основу фізіологічного підходу було покладено твердження про те, що вищі тварини й людина зокрема, через кращу пристосованість до існування, мають певний надлишок енергії, який не витрачається безпосередньо на забезпечення фізичного існування. При цьому, всі органи вищих тварин, а також і людини є спеціалізованими та призначені, або для забезпечення виживання, або для продовженню роду і тому вони вимагають постійного тренування. У свою чергу, гра у вищих тварин зазвичай відтворює саме ті дії, які є найбільш важливими для сталої життєдіяльності особин. Цікавим є розуміння ігри Г. Спенсером, як особливого різновиду тренування, що приносить людині не тільки користь, але й задоволення. Сутність ігри за Спенсером полягає в тому, що ігри-суперництва й ігри-змагання дозволяють реалізувати інстинкти людини. Крім цього, гра є специфічним тренуванням не тільки “нижчих здатностей” (інстинктів), але й особливою “гігієною розуму”.

В межах фізіологічного підходу поширеною є концепція німецького психолога й філософа М. Лацаруса яка полягає в розумінні призначення ігри для відпочинку й розслаблення. Так за Лацарусом, людина грає переважно для того, щоб задіяти ті м’язи й частини тіла, які не були задіяні нею раніше. Таким чином, людина, залежно від виду її діяльності, втомлюється лише частково, накопичуючи в організмі загальний надлишок енергії, що “потребує виходу” і, відповідно, який витрачається у грі.

Зазначимо, що характерною особливістю фізіологічного підходу є розуміння ігри насамперед як частину складного процесу біопсихологічної адаптації людини до навколишнього середовища.

Дещо відмінний погляд на гру людини з біогенетичних позицій запропонував Г. Холл. За Холлом і його послідовниками гра є певним залишковим явищем, атавізмом, у якому виявляється прадавня історія людства як біологічного виду. За такого розуміння, гра загалом – є рудиментом людської діяльності, а дитяча гра зокрема – є інстинктивною діяльністю, у якій дитина “повторює” життєдіяльність своїх прадавніх предків. Так зокрема Л. Епплтон у своїх дослідженнях наголошує на тому, що дитина фізично мало відрізняється від предків і повинна грати в ті ж самі ігри.

Характерною рисою біогенетичного підходу є тлумачення основного призначенням ігри для приглушення й нівелювання спадкових інстинктів які залишилися у сучасної людині та є повною протилежністю до сучасного цивілізованого життя. Звідси, у грі подібні прадавні звички й інстинкти можуть виявлятися цілком вільно, поступово слабшати й зрештою нівелюватися, що сприяє залученню людини до сучасного цивілізованого суспільства.

Наступний внесок у розвиток наукових основ ігрової діяльності людини належить представникам соціального підходу, які на противагу попереднім дослідникам, що обмежувалися суто біологічною інтерпретацією феномену ігри зосередилися на дослідженні її соціального значення. Найбільш ґрунтовний доробок в межах цього підходу належить К. Гроссу, що висунув ряд важливих соціофункціональних положень стосовно особливостей ігрової діяльності дітей та дорослих, які багато в чому зберігають свою актуальність і наукове значення й сьогодні.

Так, за Гроссом ігрова діяльність дитини є “ненавмисним самовихованням”, її приготуванням до життя. Таким чином дитяча гра є важливим засобом формування й тренування навичок, необхідних для психофізичного й особистісного розвитку, а також подальшої діяльності. При цьому дитяча гра є первинною формою прилучення людини до соціуму через добровільне підпорядкування загальним правилам або лідерові. Тому, що саме у грі відбувається виховання у дитини почуття відповідальності за себе (свої вчинки) і свою групу, розвиток шляхетного прагнення показати свої можливості в дії, чиненій заради групи, формування здатності до навчання. Також у грі формуються перші соціальні навички й розвиваються здатності дитини до лідерства. Насамперед у грі і завдяки ігри уперше в дитинстві, відбувається “штучне розширення людського інстинкту симпатії”.

Ігрова діяльність дорослих людей на думку Гросса загалом спрямована на реалізацію таких важливих соціокультурних функцій, як: доповнення буття у фізичній, інтелектуальній та емоційній сферах особистості; звільнення й отримання свободи особи; гармонізації навколишнього світу із внутрішнім світом людини.

Важливим аспектом у соціофункціональних дослідженнях Гросса є дослідження різноманітних станів й настроїв, що виникають у людини під час ігри та обґрунтування тези про особливий психологічний стан суб'єкта ігри, який обумовлений специфічною двоплановістю поведінки людини (реальної в звичайному життя та ігрової у грі).